У травні 2019 р. фахівцями Інституту археології НАН України проведені дослідження на земельній ділянці в районі вул. Басейної.
До робіт археологічної експедиції долучилися й науковець відділу досліджень обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін та житомирянин, учасник багатьох археологічних експедицій, волонтер О. Мінаєв.
На жаль, культурні нашарування у цій історичній частині міста збереглися не досить задовільно, переважно змішані, порушені попередньою забудовою (рештки кам’яних фундаментів будівель орієнтовно XVIII – ХІХ ст.), численними перекопами, мережами різноманітних комунікацій, господарськими та сміттєвими ямами. Лише на окремих, невеличких за розмірами ділянках вдалося зафіксувати рештки культурного шару потужністю близько 2-х метрів, в якому місцями спостерігається прошарок темно-сірого горілого ґрунту із включенням вугликів та різночасових артефактів.
Під час обстеження території, на поверхні відвалів, у зрізах стінок будівельного котловану та зачистці оголень культурного шару вдалося зібрати доволі багатий і різноманітний в хронологічному плані матеріал. Зокрема, фрагменти глиняного посуду ХІІ – середини ХІІІ ст., 2 пол. ХІІІ – XV ст., XVI – XІХ ст., в числі яких за функціональним призначенням можна виділити горщики, макітри, миски, тарілки та покришки. Окремі з них покриті поливою темно-зеленого кольору. Знайдені також уламки пічних кахлів, фрагмент кам’яного точила, залізні предмети, у тому числі ніж.
Серед знахідок виділяються вінця і денця скляного посуду. Особливу увагу серед них привертає доволі рідкісний артефакт – фрагмент тонкої віконниці округлої форми, з реконструйованим діаметром близько 12 – 14 см.
У зрізі південно-східної стінки котловану, в культурному шарі, вдалося відшукати фрагменти невеличкого горщика XVII-XVIII ст., який частково вдалося реконструювати. Посудина висотою – 9,5 – 9,7 см, діаметр вінчика – 10 см, діаметр дна 5,4 – 5,6 см. Край вінчика декорований виступом у вигляді валика.
У цьому ж шарі було знайдено тонку срібну монету із просвердленим наскрізним отвором, польського карбування – трояк Сигізмунда ІІІ, датований 60-ми роками XVII ст.
Таким чином, проведені роботи на вище згаданій ділянці дозволили не лише ліквідувати одну із багатьох білих плям на археологічній карті міста, але й розширити межі Житомира доби розвинутого (ХІІ – середина ХІІІ ст.) та пізнього середньовічного (XІV – XVII ст.) у північно-східному напрямку до початку вул. Басейної, забудова на якій з північної сторони примикає до крутих схилів струмка Рудавка. Цілком можливо, що глибокий яр, на дні якої протікає струмок був у згадані періоди історичного розвитку природною межею середньовічного міста.
Старший науковий співробітник відділу досліджень музею О.О. Тарабукін
.jpg)
