— Путін сунувся в Україну через страх, що ми підпишемо Угоду про асоціацію з Євросоюзом та вступимо в НАТО, — каже 51-річний Павло Жебрівський, екс-губернатор Житомирської області.
Про це пише Gazeta.ua
Із Павлом Івановичем зустрічаємося в офісі київської фірми "Фармація 3000", що належить його родині. Навпроти будівлі — фармацевтична компанія "Фармак", якою керує його старша сестра. Жебрівський з робочого столу пересідає за більший для нарад. Переносить попільничку і цигарки. Закурює.
— Не думаю, що Путін збирався окуповувати Україну, — продовжує. — Він хотів показати світові, що Південь і Схід України не сприймають нову владу. Насправді Москва так і не усвідомила, що в нас відбулася революція гідності. Зараз суспільство очищується. В мізках людей сталися тектонічні зміни. Росіяни думали, що їх вийдуть зустрічати з хлібом-сіллю.
Чим закінчиться напіввійна з Росією?
— Тристоронньою угодою Україна — Росія — Європа. Якби силовики в Криму перейшли на бік Москви, якби не почали вишиковуватися черги до військкоматів, якби за нас не вступилися Європа і Америка, то анексія Криму відбулася б. А зараз Путін як мінімум вимагатиме нашого невступу в НАТО. Ще — продовження базування російського Чорноморського флоту в Криму і розширення автономії півострова. Щоб юридично він залишався українським, а фактично зближувався з Москвою.
Росія може використовувати Януковича, який зараз на її території?
— Янукович, як презерватив — його можна використати раз. Це зробили для вторгнення в Україну.
Якби колишнього президента не випустили з України, Путін почав би вводити війська в Крим?
— Так. Сценарій розроблявся не один день. На "Укрспецекспорті" працював зять Сосковця — президента Російської спілки товаровиробників, керівником нашої розвідки був росіянин Ілляшов, СБУ — росіянин Калінін, міністром оборони — теж росіянин Лебедєв. Доки Янукович тішився золотим батоном, Путін робив свою справу.
Як проявила себе нова влада?
— У цієї команди є півроку. Якщо знову займатимуться старими схемами, їм гаплик. Владу взяли дві політичні сили — "Батьківщина" та "Свобода". Вся відповідальність на них.
25 травня відбудуться президентські вибори. Хто боротиметься за перемогу?
— Коли Янукович балотувався, я говорив: голосуватиму у другому турі за того, чиє прізвище не Янукович. Зараз обиратиму не з прізвищем Тимошенко. Не вірю їй. 2008-го, коли Юлія Володимирівна була прем’єром, була криза. Я агітував не приймати бюджет на 2009 рік. Його декілька разів ставили на голосування — не проходив. Ми зустрілися. Кажу: криза — це можливість провести реформи, люди готові терпіти. Вона: "Коли стану президентом, тоді". Я відповів: "Якщо так, то ти не станеш президентом". Зараз модно звинувачувати Ющенка, що це він привів Януковича до влади. Ніхто не каже про Тимошенко, хоч провина лежить і на ній. Юлія Володимирівна займалася не меншим хабарництвом, відкатами. Згадайте земельні комісії і Губського. Забули Портнова, інших яскравих особистостей, які були ядром команди Тимошенко і перейшли до Януковича?
Майдан правильно сказав Тимошенко, що їй треба лікуватися. Юлія Володимирівна повернулася зовсім в іншу країну. Їй треба знайти собі заняття поза політикою.
Що буде з Кличком — покаже час. Однозначно, обиратимемо менше зло. Але це краще, ніж Янукович, Добкін чи Тігіпко.
Коли мали б відбутися парламентські вибори? Чому про це мовчать?
— Це питання повинен підняти новообраний президент. Має призначити їх на осінь цього року. Колишня опозиція справедливо критикувала Януковича, що його не обирали з такими повноваженнями. Але і нинішній парламент не наділявся повноваженнями Конституції 2004 року, тому повинен піти у відставку.
Що перш за все має робити нова влада?
— Сказати: ера бандитської влади закінчилася, ми починаємо структурні реформи. Залучені закордонні кошти повинні піти на підтримання фінансової системи — стабілізацію гривні, перекредитування та інституційні реформи. Пенсія буде 500 євро тоді, коли середня зарплата сягатиме півтори тисячі євро. Дуже важливий кредит МВФ, бо це — зелений сигнал для інвесторів. Але найбільше вкласти в Україну можуть наші заробітчани. Їх кілька мільйонів. Із них кожен 10-й заробив пристойні гроші — від 50 до 100 тисяч доларів.
Як побудувати успішну Україну, щоб кожен жив більш-менш заможно?
— Потрібно змінити систему, бо скільки засалену колоду карт не тасуй — нічого не вийде. Не можна прес-секретаря народного депутата ставити головою облдержадміністрації. Треба знати економіку, мати життєвий досвід, розуміти людей. Чому революція 2004 року зазнала поразки? Таблички на дверях поміняли, а систему — ні.
Потрібно провести кілька ключових реформ. Перша — судова. Справедливий суд — це остання засторога перед повстанням. Треба впроваджувати інститут мирового судді. Це людина з вищою юридичною освітою, має мінімум п’ять років практики і бездоганну репутацію. Обирається громадою в 10 тисяч людей і так само може бути відкликана. Мирові судді вирішують питання, що не передбачають ув’язнення, обирають суддів загальної юрисдикції. Ті — апеляційних суддів, а апеляційні — касаційних. Таке чистилище. Кожен із них щорічно має проходити поліграф і провокацію хабара. Тоді буде незалежна судова гілка влади.
За попередньої влади скільки мали судді?
— Кажуть, що у Вищий господарський суд без хабара у 200 тисяч доларів не можна було зайти. Зараз принишкли і вичікують.
Друга реформа — правоохоронна. Міліцію треба розділити на місцеву і кримінальну. Місцева — це патрульно-постова служба, ДАІ, інспекція у справах неповнолітніх, дільничні. А також шерифи, яких обирають жителі. Вони займаються профілактикою і невеликими правопорушеннями.
Які ще реформи найнеобхідніші?
— У рідному селі ми з сестрою відремонтували клуб і побудували котельню. Місцева голова відмовлялася брати споруди на баланс. Мовляв, ще один об’єкт, за який мала відповідати. Якщо в тебе немає школи, бібліотеки, клубу, то класно бути сільським головою — обов’язків майже немає. Громада повинна бути економічно самодостатньою. На 3 тисячі людей потрібно мінімум 500 працюючих — це без бюджетних установ. Ще 300–400 чоловік із бюджетної та обслуговуючої сфери.
Дзвонить робочий телефон. До Жебрівського хтось прийшов. У коридорі зустрічаємо колишнього народного депутата Юрія Костенка.
— Ой, я вас і кавою не пригостив, — розводить руками Павло Іванович і прощається.
3,2 мільйона гривень кредиту в серпні торік повернув Павло Жебрівський. Брав їх на передвиборну кампанію своєї партії 2012-го під 17% річних. Заставляв будинок.
Перший мільйон заробив на ліках
Павло Жебрівський народився у селі Немиринці на Житомирщині. Вивчився на юриста в Київському університеті ім. Шевченка. Наприкінці 1980-х працював слідчим у міліції. Отримував $4 зарплати.
— Мав вибір: брати хабарі або піти із системи і заробляти, — розказує Павло Іванович. — Але слідчий, суддя, прокурор не можуть брати хабарі. Бо може бути роздвоєння особистості. Ти це зробив, а потім притягуватимеш до кримінальної відповідальності людину, яка вкрала мішок дерті.
Понад 10 років мав власний бізнес. Перший мільйон заробив із продажу ліків в Узбекистан. 2002-го обрали народним депутатом у Житомирській області. За президентства Віктора Ющенка майже рік був губернатором на батьківщині. Двічі проходив до Верховної Ради за списком "Нашої України". Створив партію "Українська платформа", що згодом об’єдналася із "Собором" Анатолія Матвієнка. Новоутворену політсилу очолив Жебрівський.
На останніх парламентських виборах на окрузі №63 на Житомирщині програв 10 тис. голосів Анжеліці Лабунській.
Дружина Валентина — економіст. Мають доньку 24-річну Ганну та сина 19-річного Яна.
