Житомирянці Марії Андріїшин нещодавно виповнилося 22 роки. Дівчина вже побувала в найгарячіших точках під час війни, а також врятувала життя більше 100 українських військових.
Марія Андріїшин – фельдшер медичної роти 95-ї бригади.
Марія розповіла Першому житомирському про те, як працює з пораненими та про труднощі роботи.
Від 24-лютого було багато поранених. Не було часу на сон чи відпочинок. Головне завдання – вижити та врятувати.
“Як тільки закінчила медичний коледж, то вже знала, що хочу піти на військову службу. Після закінчення навчання одразу пішла служити в армію. З початком війни поїхала в зону ООС. Моє завдання – евакуювати та надати допомогу пораненим. Від 24 лютого у нас було багато виїздів. Ми майже не спали. Була велика кількість поранених. Звісно, у нас було декілька екіпажів, але працювали всі. Від бронежилета та каски були мозолі”, – згадує Марія Андріїшин.
У військових були різні поранення: мінно-вибухові, підриви, осколкові. Але вони майже ніколи не втрачали морального духу.
“Вже через деякий час трішки все змінилося та ми виїжджали на чергування. Було таке, що і чергували серед лісу. Ми забирали військових у різних станах. На жаль, були випадки, коли ми відвозили мертвих військових, адже тяжкість поранення вже була несумісною з життям”, – розповідає військова-медик.
Найважче для хлопців було прийняти, що помер їх побратим.
“Це війна. І ти не знаєш, що тебе очікує. Були такі поранення, що очі мої не хотіли бачити того. Бувало таке, що веземо хлопців, а вони не вірять, що отримали поранення, а навпаки просяться назад до побратимів. Більшість були налаштовані на одужання та продовження військової служби. На жаль, не всі були оптимістичні. Також були і морально пригнічені хлопці, адже вони бачили смерть свого побратима. Тоді у них були істерики та сльози“, – із сумом говорить фельдшер 95-ї бригади.
Під час евакуації пораненого важлива концентрація на роботі. Фельдшерка не шкодує про те, що пішла на військову службу, а навпаки цим пишається.
“Під час роботи я нічого не чую, а думаю лише про хворого, якого везу. Якось везли пораненого, він був тяжким. Ми його стабілізували і в нас тихенько грала музика. А він каже: “А може зробити голосніше, будь ласка”. Військовий лежав та співав. Ти просто звикаєш до свого морального стану. У нас всі один одного підтримували та були один за одного. Я пишаюся тим, що я служу. Тим, що я допомагала на війні й допомагаю. І моя справа не завершена”, – говорить фельдшер медичної роти 95-ї бригади Марія Андріїшин.
Юлія Хоменко
