— Я не понимаю, как так — она же мне, как сестра была, а тут взяла и убила, — каже Марина Дунська, 28 років. У вівторок на міському кладовищі в місті Бердичів на Житомирщині поховали її матір 49-річну Тетяну Півторак. У неділю зранку, 13 жовтня, її зарізали у власному будинку на вул. Шелушкова, 69. Зв’язали, били табуреткою по голові, вимагаючи гроші. Потім — перерізали горло. Нападники забрали $20 тис. і золоті прикраси. Міліція підозрює прийомну дочку Тетяни 17-річну Анастасію Трофимчук та її хлопця 20-річного Богдана Новерка, пише Газета по-українськи.
Жінка померла від втрати крові. Її внука 10-річного Михайла, що був у будинку, нападники відтягли на другий поверх і приспали хлороформом, зачинили в кімнаті.
Тіло знайшов зять о 12.00. Зв’язана жінка лежала на підлозі в кухні. Нападники втекли через підвал. Біля будинку їх ніхто не бачив, але помітили, як із сусідньої вулиці від’їжджало таксі.
— Воскресенье, утро, все дома были, а никто ничего не слышал. К Тане пришла подруга, принесла саженцы яблонь и вишни. Начала стучать в дверь, но никто не открыл. Тогда позвонила дочке. Та заволновалась, почему мать не берет трубку. Приехал Сергей — муж дочки — и увидел труп. Потом нашли мальчика, он все слышал, что было на кухне, — переказує сусідка 23-річна Анна Гаврилюк.
На вул. Шелушкова — понад сотня будинків. Дім Півтораків двоповерховий, цегляний. Таких тут — лише чотири. Сюди родина переїхала кілька років тому, до цього жили у квартирі на вул. Леніна. Дах зеленого кольору, є балкон. Доріжки викладені бруківкою, на задньому дворі видніється літня кухня й невеликий сарай.
Дім обгороджений 2-метровим цегляним парканом із кованими воротами. У середу вранці вони зачинені. На території порається сивий чоловік. Обходить будинок, зазирає у вікна.
— Я присмотреть подъехал. Маринка с сыном и мужем пока живут у родственников. Миша то плачет, то сидит молча. Но сюда возвращаться категорически отказывается. Вчера на похорон мальчика даже не брали, — розповідає 56-річний Микола, родич загиблої. На територію не впускає. — Я не знаю, правда ли, что здесь Настена замешана, но дверь открыли изнутри — значит, хозяйка знала человека.
Тетяна Півторак — місцева. 1996 року, коли померла її сестра Марія Трофимчук, забрала її 4-місячну дочку, оформила на племінницю опікунство. Мала свою 10-річну дитину. З чоловіком розійшлася. Працювала в універмазі. Жили у двокімнатці, зводили дім.
Її дочка Марина закінчила Житомирський аграрний інститут, вийшла заміж. Племінниця вступила до Житомирського університету радіоелектроніки. Родичі кажуть, грошей на дівчат Тетяна не жаліла, але вимагала поводитися добре.
— Таня очень волевая была, сильная. В 1990?х пошла в бизнес. Подняла на ноги дочь и племянницу, дом построила. Все на ее плечах было — хозяйство, семья, родственники, — топчеться перед брамою родич Микола. — Могла накричать на девочек, но никогда не била. Настю опекала со всех сторон. Той это не сильно нравилось в последнее время. Дошло до того, что Настя написала заявление в милицию, что мать ограничивает права подростка и не дает ей жить. Это было где-то в четверг, а в воскресенье ее убили.
Тетяні Півторак не подобався хлопець, з яким зустрічалася її прийомна дочка.
— Я бачила його — лисий, ходив в армєйських штанях. Він два рази тут був. Таня малу в інститут запхала, але та, видно, вчитися не хотіла, а женитися спішила. Настя трохи своєнравна. Огризалась, мала на все свою думку, — розповідає сусідка Валентина Порфирівна. — Родина їхня привітна. Я їм із саду фрукти передавала, а Тетяна мені давала косметику. Я то вже стара, але все одно помаду завжди брала.
Бердичів розташований за 50 км від Житомира. Населення — 79 тис. людей. Місту понад 600 років. Є кілька великих підприємств, зокрема швейна фабрика, пивзавод.
У торговому центрі "Ювілейний" Тетяна Півторак мала два магазини на другому поверсі. Один із косметикою, другий — із побутовою технікою. У середу вони зачинені. У інших крамницях малолюдно — більшість продавців нудяться.
— Татьяна Степановна здесь держала все в ежовых рукавицах. Сама стояла за стойкой, продавала. Дочь Марина помогала, работали не покладая рук. У нас город небольшой — чтоб заработать, нужно очень стараться. У них получалось, — загортає в подарунковий папір електробритву продавщиця Галина, 45 років. — Вчера был похорон, гроб сюда привезли. На час закрыли универмаг — все пошли прощаться. Теперь, наверное, дочь рулить всем будет.
Де зараз Анастасія Трофимчук, ніхто не знає. Востаннє її бачили вранці в день убивства. На своїй сторінці у соцмережі "Вконтакте" 9 жовтня написала "все за… бало". Її сторінка завалена погрозами помсти від обурених друзів покійної Тетяни Півторак.
Богдан Новерко — безробітний. Кілька тижнів тому повернувся з армії. Його мати Надія продає книжки на ринку. Коли стало відомо, що Богдана підозрюють у злочині, до неї прийшли розлючені продавці — звинувачували, що виховала вбивцю.
— Надежду чуть не побили, все кричали, матерились. А она стояла и не могла ничего сказать. Мы за нее вступились, помогли домой уйти. Ее сын, наверное, в армии стал таким жестоким, — каже 34-річна Ірина Караманська. Її ятка з канцелярією стоїть поряд.
Тетяну Півторак поховали поруч із сестрою Марією та батьками на міському кладовищі. Її могила завалена вінками від родичів.
Міліція порушила кримінальну справу за розбійний напад та умисне вбивство. Анастасію Трофимчук і Богдана Новерка оголосили в розшук. Їм загрожує до 15 років тюрми. Правоохоронці допитали таксиста, який після обіду віз пару від будинку на вул. Шелушкова в місто.
