На своїй просторій кухні в орендованій квартирі Інга Якименко з жовтня минулого року збирає близько пів сотні представників різних національностей – з більшістю з них встигла познайомитися за час свого перебування у Брюсселі. Туди на початку повномасштабного вторгнення виїхала із Житомира. Тепер проводить приватні уроки, навчаючи усіх охочих української мови, а попрактикуватися можна під час її «Вечорниць», які проходять щомісяця.
Спершу це були кулінарні майстер-класи, під час яких усі присутні готували вареники, сирники, голубці або борщ, потім разом смакували, співали українські пісні, обговорювали події в Україні. Згодом все переросло у біль масштабний проєкт із благодійною складовою – учасники можуть залишати благодійні внески, а Інга передає зібрані кошти на допомогу ЗСУ. За них житомирські волонтери купують необхідні прилади й спорядження на фронт.
На захисті країни стоїть і брат Інги, перші донати з «Вечорниць» – вечорів української культури в Брюсселі, як їх називає сама дівчина, були витрачені на актуальні запити підрозділу, де він несе службу.
Усі інгредієнти житомирянка шукає і купує в місцевих магазинах за власні кошти, займається організаційною частиною заходів. Їй допомагають співвітчизниці – такі самі українки, які тікали за кордон від війни. З ними виходить на акції під стіни головних офісів НАТО, Єврокомісії, Європарламенту, аби нагадати Європі та усьому світу, що росіяни продовжують знищувати Україну та українців й ми надалі потребуємо підтримки у протистоянні російському агресору.
На даному етапі Інга Якименко з-поміж іншого своє завдання бачить й в тому, щоб познайомити іноземців з справжньою українською культурою, традиціями, історичною спадщиною та стравами. Відкриває для них щирість та гостинність української нації.
На «Вечорницях» повністю заборонена російська мова, можна спілкуватися українською чи англійською. Навіть назви страв та продуктів не перекладає. Справжній фаворит серед гостей – борщ.
«Я завжди кажу, що усі ми тут – дипломати своєї держави і маємо позитивно презентувати її. Власне, навколо мене зібралася спільнота саме таких людей. Жартую, що всі віримо у борщ, бо він – ДНК українців. Варимо так званий «борщ єдності», де завдяки поєднанню різних інгредієнтів досягається унікальний та довершений смак, – додає Інга. – У нас є правило – не спілкуватися російською. По-перше, не хочу чути в своєму оточенні цієї ворожої мови, по-друге, про Україну маємо розповідати українською, а по-третє, це хороша практика для тих, хто переходить на українську. Під час вступного слова щоразу розповідаю про походження страв, які пропоную приготувати на «Вечорницях» і, зокрема, про те як їх готували раніше, що вони означають для нас. Коли збираємося у святкові для українців дні – Андріївські вечорниці, Масний тиждень, розказую про традиції, які їх супроводжували. Насправді інтерес до української теми є, багато хто вперше відкриває багатство нашої культури. Разом з тим, запрошую особисто приїхати в Україну, пересвідчитися, що, окрім війни, руїн, тут неймовірно гарні краєвиди, архітектура, привітні та щирі люди. Так сталося, що у якості перекладача я супроводжувала бельгійського фотографа на фронт, і він теж був вражений, яка різнопланова наша країна».
Юлія Демусь
