Мілена Мельничук – закінчила коледж культури на режисера театру. Зараз студентка в Поліському національному університеті (спеціальність – “Публічне управління”), яка займається 14 років моделінгом. Підкорила подіум Miss Teen World, є моделлю багатьох українських дизайнерів. Далі — розмова з Міленою.
Розкажи про свою поїздку до Європи, чи очікуєш ти перемоги?
– Як житомирянка, для мене дуже важливо гідно представити свою Україну, тому що я не їду туди для перемоги. І я взагалі на неї майже не розраховую, тому що я розумію, як все це працює, якщо опираючись на свій досвід. Туди їду представити Україну і нагадати світу про те, що відбувається в моїй країні, про війну, про те, що досі гинуть люди, що дуже багато людей в полоні і що про це треба говорити. Тобто моя мета не показати себе красуню, а моя мета – представити країну.
Коли ти почала свою кар’єру моделінгу?
– Я займаюсь конкурсами краси вже, мабуть, 14 років. Як пішла у школу в 6 років, так і почала займатися конкурсами. Я була, мабуть, на близько 7-10 конкурсів за все своє життя по всьому світу. Навіть на віддалених країнах, як Корея. Зараз я перейшла в категорію Міс, тобто це був міні-Міс, юна-Міс, Міс і в майбутньому, я думаю, що буде Місіс, тому що для мене конкурси це не просто робота, заробіток чи хобі, це те, без чого я не уявляю себе.
Як щодо нагород, розкажи про них?
– Я маю таку дуже визначену нагороду для України, тому що, наскільки я знаю, наразі я єдина, хто привіз таку нагороду в Україну. Це Юна міс світу у 2017 році. Чи складно далася перемога? Неймовірна складно. Це була п’ятирічна підготовка до конкурсу. А взагалі це сенс десятиріччя мого, до чого я йшла. Це були підйоми шостої-п’ятої ранку, тренування з художньої гімнастикі, потім школа.
До моделінгу тебе хтось підштовхнув, чи це була твоя власна ініціатива?
– Я нещодавно про це думала, що багато дівчат, з якими я розпочинала, вони кинули, і їм взагалі не цікаво. Навіть і дівчата, які мають великі досягнення. Я була все ж таки та людина, яку не підштовхнули батьки і не простимулювали це, а дійсно сама цим горіла і сама цим хотіла займатися. Як я це побачила, я не знаю.
Що для тебе є найважчим у професії моделі?
– Найскладніше — це зіштовхнутися з булінгом, який я отримувала від однокласників, від мам, дівчаток, які також займаються. Я пройшла те, що мене били дівчата інші, ось тут у нас поруч. Я пройшла те, що коли я виступала десь в Житомирі, до мене приходила велика кількість людей і кричали мені “найприємніші” речі, просто знімали мене, робили якісь колажі. А чи було це тяжко? Було дуже тяжко. Болісно, це були істерики, нервові зриви і все інше, тому що не сформована психіка дитини, там, 10-13, нехай навіть 15-16 років, я ще була мала. І я дійсно не розумію, чого люди так ставились. Ось це було складно. Але в цілому я вдячна цьому досвіду, тому що якби не він, я би, мабуть, в 20 років не мала взагалі навіть мізерної частини того, що маю зараз. І я би не була таким воїном, яким я є. І я гордо про це кажу, тому що те що я пройшла, зробило мене ось такою сталевою леді.
Як віднеслись до твого рішення стати моделлю батьки, чи підтримують вони тебе?
– Так, звичайно, підтримували, стимулювали, допомагали. Мама взагалі мій ідейний ініціатор. Це людина, яка зробила 99,9% моїх всіх костюмів. Вона завжди виступала дизайнером моїх національних костюмів, українських. Це людина, яка ночами просто сиділа, собі колола голками руки до крові і шила ці костюми. Останні гроші вкладала в мене заради мого майбутнього.
Чи важко їздити на конкурси під час війни, що змінилось після повномасштабного вторгнення?
– До війни було звичайно легше, принаймні було дешевше туди добратися, тому що конкурси в Лівані, це Азія, і туди далеко і тяжко добратися. Але чому мене хейтити? Я людина, яка офіційно працює, сплачує податки, я дуже багато доначу. Я порахувала, що я доначу приблизно від 30-40 % зі свого заробітку в місяць. Я їду за свій рахунок, в мене немає ніякого спонсора, і я не отримувала ніякого гранту від держави. І навіть не подавалася, тому що розумію, що гроші з держави мають йти на закупівлю інших, і на інвестиції в інші направлення. Мене не спонсорую ніякі Міністерство культури і все інше. Це особисто мої гроші, які я заробила, відкладаю і їду туди.
Чи слідкуєш ти за своїми колегами, можливо вони тебе надихають?
– Чесно, я не слідкую за дівчатками в Україні. Але якщо дивитися по світу, я можу сказати з власного досвіду, що коли я приїжджаю на конкурси, вони поділяються на дві категорії. Перші такі: «У тебе в країні війна, що ти тут робиш?». Взагалі агітують або за країну «терориста», не хочу називати, або якось просто дивно до мене ставляться. Зазвичай це дівчата віддалених країн, які не дуже розуміють, що відбувається. Це може бути якась, мабуть, Латинська Америка найбільше всього. Ну і звичайно, Азербайджан, Білорусь. Дуже багато дівчат, цих саме країні зазвичай агітують за росію. А інша, Європа, вони звісно підтримують, розуміють. Вони плачуть разом зі мною, коли щось трапляється, вони донатять дуже багато з власних грошей.
З якими стереотипами стикаєшся найчастіше?
– По перше, якби нам не хотілося почути, що це струнка фігури і миле обличчя, так це, мабуть, важливо трохи. Тому що існують типажі, що українка має бути щокаста і блондинка, китаянка має бути низенька, маленька та чорненька. Але перш за все, це мають бути мізки, не в плані бути якоюсь начитаною, але ти маєш шарити за все, що відбувається в світі. Тому що кожен конкурс має співбесіду з журі до передодні фіналу, де задають важкі питання. І розуміти не лише в політиці твоєї країни, а й в цілому, всієї планети, в економіці. Маєш розбиратися в культурах, як це все влаштоване, як це все працює для того, щоб ти мала про це говорити і підтримати розмови.
Розкажи детальніше про своє вбрання, в якому ти представляєш Україну?
– Мій особистий пункт, я не у багатьох дівчат помічала це, що кожен їх вихід на конкурсі якось транслює їх країну. Це мій особистий пункт, тому що навіть в повсякденному житті я дуже багато надіваю якихось національних приколів і всього іншого. Я можу надягнути сукню жовто блакитну, і якісь старовинні українські прикраси. Тому що, я хочу показувати культуру своєї країни у найменших деталях кожного дня, тому що я обличчя своєї країни.
І, насамкінець, розкажи чому важлива підтримка для моделей?
– Потрібно підтримувати кожну людину, яка щось робить для нашої країни. Тому що навіть мені дуже важлива підтримка оточуючих. Мені дуже би хотілося, щоб мене підтримували, щоб мною гордилися, щоб мені говорили дякую, що ти туди їдеш. Звичайно, я це роблю не для цього, я це роблю для своєї країни, в першу чергу, десь для себе. Але чомусь я помітила, що зараз люди настільки втомились від цього, настільки стресують, що навіть якщо людина щось робить для своєї країни, то вони починають їх хейтити і казати: “Іди на фронт”.
