Багато років житомирянка Ніна Сірант відповідно до першої вищої освіти займалася письменницькою і редакторською діяльністю, разом з подругою заснували літературний журнал «KUKUHA», нині ж зосередилася на психології.
«Допомагаю тим, хто потребує допомоги. Багато працюю безкоштовно. Спеціалізуюсь на кризових станах, психологічних травмах, але, звісно, допомагаю впоратися і з депресіями, тривогою, фобіями, проблемами у стосунках», – розповідає вона.
Має власний Telegram-канал «Криза та ляльки», де публікує психологічні нотатки, поради, тематичні картинки, а ще розповідає про своє нове захоплення – в’язання гачком різних виробів, переважно ляльок, ділиться робочими моментами їх створення і кінцевим результатом.
Розповідає, що в’язати почала у лютому цього року, а до того лише на уроках в школі. Спершу це були шкарпетки для ЗСУ, адже прагнула допомагати військовим не лише донатами. Коли запит на шкарпетки вдалося повністю закрити, зрозуміла, що їй подобається в’язання, хоч раніше вважала цю справу нудною. Зупинитися уже не могла, тому почала шукати інформацію, аби розвиватися і здобувати нові навики.
«Я тоді активно вчилася, проходила додатковий курс з кризової психології. Просто слухати лекції було якось непродуктивно. Випадково, гортаючи стрічку, побачила іграшки, зв’язані гачком. Це були персонажі з «Гаррі Поттера». Я подумала: «Вау! А що, так можна?». Почала все гуглити, дивитися майстер-класи, вчитися, – продовжує Ніна. – Звісно, перші іграшки були геть прості та не дуже якісні: миша, котик. Потім молодший син зрозумів, що я можу робити іграшки, тож деякий час в’язала персонажів ігор та мультиків. Мої ляльки – не «миленькі», крім зв’язаних безпосередньо для діток. Не в’яжу зайців, плюшеві іграшки, більше щось фентезійне або по улюбленим творам. Мультики та ігри типу «Майнкрафт» – не те, що мені цікаво, адже потрібна щирість емоцій, аби іграшка вдалася. Не вважаю себе майстринею, бо все ще вчуся і лише останні два місяці вироби не соромно показувати людям. В’яжу для дорослих – іграшки, брелоки, інтер’єрні ляльки. Для дитини, крім сина, в’язала один раз і не впевнена, що буду ще. На замовлення працювати не дуже люблю, хоча роблю це, якщо просять. Справа в тому, що на створення однієї іграшки потрібно приблизно 8 годин, а в мене є основна робота, тому весь процес розтягується на тиждень-два. Ляльки – моє хобі, творчість, але тісно пов’язана з іншими напрямками діяльності. Якось зв’язала персонажів свого роману. Це психологія і рефлексія».
Наголошує, що в’язати – корисно. Завдяки цьому можна позбутися нав’язливих думок, тривожності. Це досить монотонна робота руками, потребує зосередженості і допомагає психіці на фізичному рівні. Особливо це актуально в умовах війни, постійних «Повітряних тривог» та ворожих ракетних обстрілів українських міст.
На створення майбутніх іграшок чи ляльок Ніна Сірант надихається ідеями та витворами інших, переглядаючи дописи у тематичних пабліках, або ж вигадує щось самотужки та в’яже по асоціації з людиною, якій цей виріб адресується. Коли тільки починала, користувалася схемами інших майстринь, щось брала з книжок, перекладала. Нині робить схеми власноруч чи адаптує щось на свій смак.
«Для мене найцікавіше зараз – це відділка. Коли лялька зв’язана, вона як аркуш паперу, на ній можна намалювати що завгодно. Інколи мені таким чином хочеться оформити власні думки, емоції, надати їм фізичну форму», – констатує Ніна Сірант.
У її планах – створення серії виробів «Ляльки помсти». Поки має на продаж лише одну – «Води Херсонщини», але вважає її дещо специфічною. Загалом будуть різні стихії: земля, ліс, повітря.
«Це простір особистого міфу, так би мовити, спроба виразити надію, лють і біль за країну. Водночас – звернення до сил, які, я б хотіла, щоб існували, сил фольклорних. Прагну оформити не тільки свою думку, а й колективне несвідоме. Напевно, помічали, що ми всі зараз звертаємося до нашої землі як до живої істоти».
Слідкувати за професійною і творчою роботою Ніни Сірант можна на особистій сторінці в соцмережі Фейсбук, в Telegram-каналі «Криза та ляльки».
Юлія Демусь
