Головна Місто ”Афган закінчився, а афганці продовжують воювати”, – голова Житомирської обласної спілки ветеранів

\”Афган закінчився, а афганці продовжують воювати\”, – голова Житомирської обласної спілки ветеранів

78
0

 "Нам довелося воювати на Сході і сьогодні Схід прийшов до нас. Наші хлопці, які пройшли Афган, нині захищають кордони України від російських окупантів. Вони були на Майдані – на барикадах, вони зараз на передовій у зоні АТО, – відзначає голова Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни Павло Ментов. – Афган закінчився 26 років тому, але афганці продовжують воювати. Всі ці роки ми відстоювали свої права і пам’ять загиблих побратимів. Ми не здаємося, бо загартовані однією війною, не зможуть залишитися осторонь іншої. Учасники бойових дій в Афганістані гинуть на Сході рідної країни, захищаючи її честь і незалежність. На Майдані "Афганська сотня" наводила порядки і забезпечувала безпеку протестувальників. Там теж під час революційних подій ми несли втрати, а зараз продовжуємо хоронити своїх друзів по всіх куточках країни, які загинули від рук терористів у зоні АТО".

Україна цими днями відзначає 25-річчя виводу радянських військ із Афганістану. Довгих 10 років молодих хлопців із Союзу відправляли на врегулювання конфлікту в Афгані, який триває і донині. Статистика свідчить про понад 13 тисяч загиблих і в рази більше поранених та покалічених бійців, багато з яких померли по завершенню бойових дій у перші роки після повернення з гарячих точок. У контексті сьогоднішніх подій, воїни-афганці Житомирщини об’єднуються ще більше, аби ділитися досвідом з учасниками АТО, допомагати їм і підтримувати.

Дружина ветерана Афгану з Житомирського району Наталія Бовсуновська згадує, що коли знайомилася з майбутнім чоловіком про його військове минуле не знала. Лише згодом чоловік почав щось розповідати.

"Більшість афганців і тепер не хочуть ділитися спогадами – каже Наталія. – Мій чоловік, чим більше старіє, тим більше згадує про ту війну. Ще досі вночі сниться, що когось рятує, часом кричить. Таке не забувається ніколи. Коли хлопці верталися тоді з Афгану, їм ніхто не казав, що вони герої. Все було так, наче так і треба. Спочатку держава за них взагалі забула. Найбільше хочу, аби наших військових, які вернуться з АТО, ми змогли гідно зустріти, підтримати. Це має бути не тимчасово, а завжди. Треба створювати реабілітаційні центри, налагоджувати роботу психологів і лікувати їх душевні рани. Свого часу для афганців не було цього зроблено. Ми не маємо повторювати чиїсь помилки, хоча історія нас знову кидає у схожу ситуацію".

Підполковник запасу Олександр Санатов донині пам’ятає своє повернення на рідну землю. Тоді довелося довго кружляти над аеродромом через надлишок палива у літаку, а в салоні була неймовірна спека і від цього в мокрих комбінезонах воїни висаджувалися на бетон. Ще навіть думки не було, що незабаром Союзу не стане, а через кілька десятиліть Росія виступить агресором по відношенню до України  й бойові побратими та їх діти опиняться по різні боки війни.

"Я народився в Росії. Мені соромно, що Російська Федеранція на Сході розгорнула грізну війну проти українців. Хочу, аби Путін приїхав  і подивився в очі дівчинці, маму якої терористи вбили на її очах, а мала дитина лишилася без ноги. Я хочу почути, що він скаже, як це пояснить. Мені соромно, що мої російські земляки вбивають молодь України. Сотні тисяч нас пройшли афганську війну, але більше такого ми не допустимо. Слава Україні".

Ще один підполковник і ветеран Афганістану Олександр Зиков зізнається, що війна розвиває особливе почуття побратимства. Це не друг чи хтось рідний по крові, а саме побратим – той, з ким йдеш на завдання, хто прикриває, рятує життя, повертається з тобою і лишається особливим на все життя. Побратимство, скріплене кров’ю тієї війни, яку доводиться пройти. Цього ніколи не здобудеш у мирному життя, але й не порівняти з усіма нагородами та відзнаками.

Юлія ДЕМУСЬ

 

ЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here