Home Місто Бійці 30-ї бригади кажуть, що нагороди зазвичай дають або інвалідам, або посмертно

Бійці 30-ї бригади кажуть, що нагороди зазвичай дають або інвалідам, або посмертно

244

Бійців 9­-ї роти одного з батальйонів 30­-ї Новоград­-Волинської бригади 12 лютого перекинули з­-під Маріуполя у село Нижнє Лозове в районі Дебальцевого забезпечити постачання та вихід наших військ. Як розповідає командир роти Ігор Гребенюк, це була справжня війна з прямими боями. Біля Нижнього Лозового бійці роти потрапили в засідку. Терористи пошкодили нашу БМП. Та старший сержант Олег Федорчук підбив ворожий БТР. Наступного вечора Олег зумів забрати з поля бою нашу пошкоджену техніку, її відремонтували, і вона живе й воює донині.

Про це пише "Голос України".

Основне завдання 12 лютого — контролювати дорогу. Це було складно і небезпечно, тому що у Нижньому Лозовому­-2 у той день уже стояв блокпост терористів. Бійці роти з болем і образою говорять про те, що нагороди зазвичай дають або інвалідам, або посмертно. А вони потрібні живим. Старший сержант Олег Федорчук був важко поранений, йому вибухом відірвало ногу, і тільки після цього його знайшла нагорода.

Ще бійці жартують, що нагороджують не рядових солдатів на передовій за подвиги в боях, а полковників у тилу, наприклад, за якісний ремонт техніки.

Як розповів командир взводу Олександр Лемещук, 17 лютого в районі Нижнього Лозового відбувся тяжкий бій. Він тривав майже три години. У нашу БМП влучила ворожа ПТКР. Хлопці з честю витримали цей бій, а увечері того ж дня поїхали забрати зброю, яка залишилась у БМП. Петро Тутецький тоді був поранений, але виконав завдання, забрав зброю і вцілілий боєкомплект під ворожим мінометним обстрілом. У той день кевларовий шолом Петра врятував йому життя. Дали шолом у бригаді, коли йшов на війну. Носив його ще з літньої кампанії. Осколки вразили ногу, печінку, голову. Нині воїн Тутецький у Львові в госпіталі. Осколок з ноги не дістали. Лікарі кажуть: це дуже складно і не варто ногу поки що різати.

Бійці 9-­ї роти 4 квітня 2014 року виїхали зі свого розташування у Новограді-­Волинському, спочатку стояли під Кримом, а з кінця липня — в АТО. З 14 вересня 2014-­го безперервно на війні, в боях. За рік втратили трьох побратимів, 14 поранено. Бойовий шлях роти проліг через найгарячіші точки — Піски, Маріуполь, Докучаєвськ, Таранчук, Новомихайлівка, Луганське, Нижнє Лозове. І сьогодні вони стоять на передньому краї навпроти позицій терористів. У бінокль видно, як там окопуються, рухаються колони ворожої техніки. Час від часу відбуваються перестрілки зі стрілецької зброї. Артилерія поки що мовчить. Обстрілів з тяжкого озброєння на цій ділянці фронту немає.

Статус учасника бойових дій жоден військовик роти ще не отримав, хоча всі документи підготовлені і передані у вищі штаби. Солдати на війні, сім’ї вдома. І пільги, які згідно з законом надаються учасникам бойових дій, істотно могли б допомогти захисникам Вітчизни. У багатьох з них дружини не працюють — або нема роботи, або сидять з дітьми. Тобто сім’я живе за рахунок тих грошей, які своєю кров’ю боєць заробляє на війні. Заробітна платня не є секретом. Рядовий солдат на посаді кулеметника за місяць чистими отримує 5700 гривень. Приблизно 2700 гривень становить оклад і 3000 гривень — за участь в АТО.

Бійці із доброю заздрістю говорять про те, як по телевізору показують зустрічі героїв з війни, з квітами, хлібом­-сіллю та оркестрами. У них, на жаль, такого немає, а хотілось би. Щоб люди не забували, хто тут, на сході України, кладе свої життя за мир і спокій держави. 9-­а рота вже півроку воює автономно, не в складі батальйону. Виконує свої окремі особливі завдання, як це, наприклад, було 12 лютого під Нижнім Лозовим. 24 лютого група бійців роти прикривала підрозділ саперів, забезпечувала їхню роботу. Було шість солдатів з 9-­ї роти і троє саперів. Коли зайшли в точку мінування, побачили на ворожих позиціях КамАЗ. Поруч терористи збирали зброю, знімали на відео тіла наших загиблих солдатів. Зав’язався бій, і через півгодини сепаратисти змушені були відійти. На підмогу нашим бійцям виїхала БМП. До неї причепили КамАЗ і витягнули його до себе. У ньому були пробиті баки, але за півтори години машину умільці 9-­ї роти вже відремонтували і вона була на ходу. Бійці сфотографувались на тлі трофея, а Віталій Данилюк залишив у себе ще й техталон автомобіля. У цей час у саперів був полковник з Києва, представник Центрального управління інженерних військ Генштабу ЗСУ.

Він сказав військовикам 30-­ї бригади, що російський КамАЗ поїде у Київ на виставку трофейної техніки як доказ агресії Російської Федерації. Солдати з київським полковником, звичайно, сперечатись не могли, наказ є наказ. Отже, автомобіль віддали саперам. Далі почалась дивна історія. Як розповідають бійці, їм відомо, що до Києва КамАЗ так і не доїхав. Саперів показали по телевізору зі славою, честю і розповіддю про те, як вони відібрали у росіян бойове справне авто. А воїни 9-­ї роти, які насправді це зробили, вже забулись. І нині вони розгублені і обурені такою несправедливістю. Кажуть, що хоч би подякували їм, про грошову виплату, обіцяну керівництвом держави, взагалі не йдеться. До речі, підбитий КамАЗ коштує 12 тисяч гривень, про цілий нічого не сказано в урядовій постанові. Хоча в одній з компаній, яка займається продажем КамАЗів в Україні, нам назвали ціну нового бортового автомобіля — приблизно від 1 до 3 мільйонів гривень.

Якось під час боїв у Нижньому Лозовому група бійців 9-­ї роти опинилась на ділянці, яка була відрізана мінним полем. Трапилось це не без вини колег­-військових. Потрібно було вибиратись, виводити піхоту і танк. Допомогли холодний розум і солдатська винахідливість. Під командуванням комроти капітана Ігоря Гребенюка бійці це зробили. Ігор Порошин і Дмитро Хачатурян майже дві години розстрілювали міни з автоматів і зуміли зробити вузький безпечний прохід. Люди і танк благополучно і без втрат вийшли з проклятого місця.

 

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here