Валентин Бородін був мобілізований 11 березня 2014 року. Тоді ще не було війни. Тоді ще навряд чи хтось міг спогнозувати майбутнє. Він знав своє село, свою родину, свою роботу. Звичайний український селянин. На яких тримається країна.
Про це повідомляє hromadskeradio.org.
«Народився там де і живу, Житомирська область, Коростенський район, селище Ушомир, там зараз і проживаю. Сім’я у мене – дружина і двоє дітей 8 і 12 років.
Працював на лісозаводі, що у нашому селі, – розповідає Валентин.
– Відслужив в армії, одружився і працював на лісозаводі.
11 березня я вже був мобілізований на збори навчальні, а потім оголосили мобілізацію так я залишився, і так і залишаюся на службі далі».
Валентин Бородін навряд чи міг так спрогнозувати своє майбутнє. В 30 й механізованій бригаді проходив тренування в Новоград Волинську. Але вже з 17 липня опинився з своєю бригадою на Сході в зоні бойових дій.
«Думок тоді не було ніяких поганих, ні про війно, ні про що. Просто ми їхали, як на збори на 10 днів, потім вже було трошки боязно, коли оголосили мобілізацію. Що ж зробиш? Два рази в госпіталі лежав.
Та які думки? Думки були різні, страшно просто було, ніхто в такій ситуації не був. Стріляли на полігоні по мішенях, а так в людину ніхто ніколи не стріляв. Дуже страшно було, але їхали, стріляли і відвойовували села.
Були ми в селі Степановка, там де Савур – Могила, спочатку ми зачистили це село, там і зупинилися. Перебували там 2 тижні, окружні села теж ми зачищали. Так ми і жили, потім рухались у Міусінськ, там теж закріпились, на охороні села стояли.
Це було 31 серпня, рухалися ми колоною в селище Успєнка проїжджали і почався обстріл мінометний. Наш водій-механік різко загальмував, щоб десант розгрузився і зайняв до оборони. Останній не встигає, збиває нашу БМП, я падаю і третій, що об’їжджав переїжджає. Ломає таз, нічого не відчував. Боліло, але я навіть не знав, що у мене таз зламано. Права нога була 90 градусів під коліном – перелом. Хлопці вкололи мені знеболююче, порівняли ногу, загрузили в машину і в селище Побєда повезли в наш мобільний госпіталь і там мені вже зробили операцію, поставили стяжний апарат на ногу і вже 2 числа я був в Харкові. Там лікували мене 2 тижня, потім переправили в Київський госпіталь. Тут я пробув півроку, дружина біля мене відсиділа, як то кажуть від а до я. Потім нас виписали, вже ніби все затяглося, рани зажили, нас виписали. Тут знов заболіла нога, напухла. Подзвонили в госпіталь, лікар сказав – приїжджайте, подивилися мене».
Відтак, останні півтора місяці чоловік знову перебуває на лікуванні у столичному шпиталі, за цей час йому зробили 5 операцій і днями готують виписувати. Чоловік пересувається на візку. Нині йому треба реабілітація, щоб хоча б навчитися стояти.
За три місяці Валентину мають втановити тимчасовий суглоб.
Поруч з Валентином завжди дружина.
Родина вдячна усім небайдужим людям за вже надану допомогу, але Валентин ще не встав на ноги. Однак, має, може й точно встане. Бо він наш український герой.
Картка «ПриватБанку», 6762 4683 1903 0163, Бородіна Валентина Миколаївна.
Інформацію про поранених військових, яким потрібна термінова допомога шукайте на сайті «Герої АТО».
