Home Місто День пам’яті: три роки тому в зоні АТО загинув десантник 95...

День пам\’яті: три роки тому в зоні АТО загинув десантник 95 бригади Михайло Рачок

705

 Прапорщик Рачок Михайло Петрович  – десантник 95 бригади, загинув   26 січня 2015 р. виконуючи завдання з евакуації поранених бійців з поля бою в районі с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область, поблизу Донецького аеропорту.

Разом з Михайлом загинули солдат Синюк Д. С., солдат Гага В. О., сержант Білокуров О. С., солдат Стратович А. Г.

 
У 30-річного Михайла залишилися батьки, дружина, сестра, брат. Він посмертно нагороджений орденом "За мужність" та нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту". Похований у Вінницькій області.
 
«Це один із тих військовослужбовців, які не ховалися за довідкою про стан здоров’я, за сімейними обставинами, а йшли в бій, ішли боронити наші кордони. Він був  справжнім  воїном.  Дуже прикро, що нас покидають такі люди», – так розказували про Михайла Петровича Рачка друзі та товариші по  службі.

Михайло – наймолодший син у багатодітній родині сільських учителів, усім серцем любив своє рідне село, із задоволенням господарював на землі, планував стати фермером та мріяв завести коней, яких обожнював з дитинства. Але за випадком долі став військовим, і  плани про власну справу  на малій батьківщині та будинок для своєї сім’ї на рідній Вінниччині віддалилися.

До листопада 2013 року служив у Житомирському військовому інституті, залишившись там після проходження строкової  служби.  Друзі  та  колеги  по  інституту   згадують:

«Михайло був дуже привітним, життєрадісним, любив життя, охоче спілкувався з друзями, з дружиною Вітою у них було велике кохання».

Незадовго до буремних подій на сході України військовослужбовець перевівся на службу у 95-у окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Коли ж розпочалися військові дії, головний сержант окремої роти радіаційного, імічного та бактеріологічного захисту Михайло Рачок у складі бригади серед перших став на захисті кордонів країни. Спокійний та доброзичливий сержант швидко завоював авторитет не лище серед товаришів, бійців, а й серед місцевих мешканців, які до нього часто зверталися за допомогою.

За весь час перебування в зоні АТО Михайло кілька разів приїздив у короткі відпустки додому, де його чекали рідні та кохана дружина, і обов’язково повертався туди, де був потрібен Батьківщині. Про війну говорив мало та неохоче, не хотів хвилювати дорогих йому людей. Дружина Михайла на початку січня 2015 року сама поїхала до чоловіка у м. Слов’янськ, щоб підтримати його. Багато говорили про життя після війни, про власний куточок, про те, як на 60-річчі матері Михайло обов’язково заспіває для неї пісню «Про рушник». Це була їхня остання зустріч.

«Михайло Рачок з тих людей, які, коли постало питання про вивезення поранених, не думають про те, що можуть загинути, а намагаються якнайшвидше виконати завдання і визволити поранених побратимів», – говорили про нього бойові друзі.


«Я довіряв Міші. На війні він показав себе з кращої сторони. Був прапорщиком, займав посаду головного сержанта роти РХБЗ. Михайло загинув миттєво: поставив хлопцям задачу, відбіг подивитися, що робиться з правої сторони батальйонно-тактичної групи і коли розвернувся бігти до хлопців – пролунав вибух міни», – згадує про Михайла Рачка його  побратим Костянтин Султанбагомаєв, який у січні 2015 року отримав важкі поранення, а після лікування та реабілітації продовжив службу в 199 навчальному центрі ВДВ у Житомирі.


 
 
 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here