Після подій 22 березня на кримському військовому аеродромі в Бельбеку полковник Юлій Мамчур став відомий у всій Україні. Про принциповість батька, його військову честь, патріотизм і любов до літаків журналістам RIA розповіла дочка полковника, яка перевелася вчитися в Вінницький медуніверситет, Даша Мамчур.
– Тата неможливо уявити без посмішки. А ще він добрий і, звичайно ж, обожнює літаки. Просить мене народити ще й онука – дуже підозрюю, в першу чергу для того, щоб накупити йому літачків на пульті, – жартує Даша Мамчур .
Сім’ї військових, кажуть, мають бути готовими до чого завгодно. Але навряд чи можна якось підготуватися до того, що твого батька просто… викрадуть. І три з половиною дні ти будеш подумки згоряти від жаху, не знаючи, де він і що з ним.
Даша, коли в Криму грянув конфлікт, ви підозрювали, що подібне може статися?
– Було неспокійно на душі. Все-таки, у мене ще й чоловік військовий – він був у тій же частині, що і тато. Я з вікна бачила, як вони з прапорами йдуть. Жахнулася! Дзвоню чоловікові, кажу: що це ви робите? А він відповідає бадьорим голосом, що все нормально і так треба.
Як ви пережили ті три з половиною дні, коли про батька не було ніяких звісток?
Ми знали, що його викрали – він встиг ще зателефонувати мамі і сказати про це. А потім він просто зник. Телефон, звичайно ж, був поза зоною.
Коли батька відпустили, що перше ви йому сказали?
– Я на нього кричала (сміється). Це було просто вже нервове. Знаєте, істерика… Насправді, коли мені прийшла смс, що "абонент знову в мережі", я не могла вгамувати тремтіння в руках, поки набирала татів номер. Він відразу ж відповів і сказав, що живий- здоровий.
Ваші батьки жили в гуртожитку?
– Так, була кімнатка. Коли тата звільнили, до нас приїхали ізраїльські журналісти. Так вони спочатку не вірили, що це полковник, льотчик і командир частини живе в такій ось кімнатці в гуртожитку. Наша сім’я завжди жила скромно.
Даша, а чому ви обрали саме Вінницю? У вас тут знайомі, родичі?
– Ні, у нас тут нікого не було. Мене, чесно кажучи, спокусив Вінницький медуніверситет. Я закінчила Житомирський медколедж, працювала в онкології. А потім батьки наполягли, щоб я продовжила навчання. Говорили , що медицина – це моє. І я вибрала педіатрію – бабуся до речі, теж була дитячим лікарем.
– Які у вас стосунки з батьком?
– Тато у нас добрий. Він завжди усміхається, що б не сталося. І від нього виходить такий позитив, що може " зарядити" всіх навколо.
Звертаєтеся до батька за порадою?
– Якщо відчуваю таку необхідність, то так. І тато підтримає. Знаєте, він не прихильник жорстких методів виховання.
Ваш батько став героєм. Як ви до цього ставитеся?
– Я вдячна долі, що батько живий- здоровий. І що він такий, який він є. Звичайно ж, я пишаюся татом. Мені навіть в соцмережах часто пишуть: спасибі вам, що у вас такий батько … Що тут ще скажеш.
Як полковник Мамчур став героєм
Юлій Мамчур, 42 року – український військовий льотчик першого класу, полковник Повітряних сил ЗС України, командир 204 -ї бригади тактичної авіації.
Полковник Мамчур став символом опору українських військових після того, як 4 березня його бригада без зброї, з прапорами України і своєї частини, пішла в сторону збройних росіян, які блокували прохід у військову частину. При цьому наші офіцери співали гімн, а росіяни стріляли в повітря.
Через два тижні після того випадку, "самооборона" Криму штурмувала авіабазу в Бельбеку і проломила ворота БТРом. Тоді ж російські військові викрали Мамчура. Його тримали на військовій гауптвахті на вулиці Бачинського в Севастополі .
