Марина Книш зі своїм чоловіком Олександром у шлюбі прожили 7 років. Наприкінці липня минулого року військовослужбовець 95 бригади загинув у зоні АТО на Сході країни під час виконання бойового завдання. У нього залишилося двоє дітей. Син Артем закінчив перший клас і наразі повернувся із відпочинку.
Цього літа вже встиг побувати в Польщі на запрошення волонерів, а також в Одесі разом з батьковою сестрою. З мамою весь час залишається менша на рік і 9 місяців Аріна. Діти дуже позитивні, рухливі. Марина називає їх своєю єдиною втіхою і дякує чоловікові, що залишив їй таких чудових помічників.
Жінка і досі не може повірити в те, що війна забрала у неї коханого і все ще сподівається, що десь там за сотні кілометрів від дому він продовжує свою боротьбу. Втім, його могила на кладовищі в селі Левків, яку провідують кілька разів на місяць усією родиною, повертає у реальність. Сашка більше не має, але спогади про нього не полишають ні на мить.
Весь час після смерті чоловіка Марина продовжувала працювати медичним працівником, але в травні вирішила, що має присвятити себе службі. Для цього обрала 13 батальйон 95 бригади, де весь час служив і її чоловік. Таким рішенням були шоковані і рідні, і у військкоматі і у самій частині, адже історію Марини знали добре – вона вдова десантника із двома дітьми на руках.
"Знаєте, у мене був найкращий чоловік. Він любив нас, але і й армію любив теж. Для мене важливо зрозуміти і відчути ту частину його життя. За час нашого знайомства і подружнього життя він встиг побувати з миротворчою місією в Косово та Іраку. Коли не був у частині, то мав навчання на полігоні. Ми його завжди чекали з дітьми вдома, але рік тому зрозуміли, що більше наш тато не повернеться. Не скажу, що я навчилася жити без нього, але я розумію, що треба далі жити. Якщо будеш стояти на місці, то все життя як пісок крізь пальці пройде, – пояснює Марина Книш. – Діти згадують про тата дуже часто, особливо Артем. Я маю бути сильною, щоб виховати їх за двох, дати усе найкраще, бо вони цього заслуговують. З перших днів у армії я зрозуміла, що це моя стихія, я на своєму місці. Чітко розмежувала для себе, що в першу чергу я – мама, а вже потім військовослужбовець. Контаркт я підписала 20 травня на 5 років, прийняла присягу і тепер щоденно з 8 ранку до 17.00 проводжу у військовій частині. Працюю в медроті. Там хороший колектив. Часом питаю у хлопців, які приходять, чи знали мого чоловіка, розпитую про нього. Можливо, поїхала б навіть у зону АТО, але на мені діти, тому ризикувати так не можу".
Марина розповідає, що й досі з родиною чекають на обіцяну державою квартиру. Вірять, що у своєму новому куточку зможуть почати нове життя. Поки живуть в селі у хаті батьків Олександра. Артем ходить в школу, відвідує заняття з карате. Діти знають, що їхній тато – герой, а тепер звикають, що й мама носить військову форму. Сама ж Марина зізнається, що до форми лише звикає і зазвичай переодягається на роботі.
Нагадаємо, що восени Порошенко підписав указ про нагородження Олександра Книша орденом "За мужність" ІІІ ступеня, який вручили дружині загиблого військовослужбовця. У Житомирському агроуніверситеті своєму випускнику встановили пам’ятну дошку. Раніше волонтери із Німеччини виконали обіцянку Олександра, яку він дав сину перед війною, і привезли Артему велосипед.
Юлія ДЕМУСЬ
