Віталію Гасюку із Баранівки був лише 31 рік. Він працював у столиці, мав двох прийомних дітей, одружився два роки тому. В серпні його мобілізували, а вже у листопаді в складі 90 батальйону він відправився захищати Донецький аеропорт.
Його позивний – "Юрист". Рідні кажуть, що був спокійною та врівноваженою людиною, планував власну справу, обожнював свою родину. Ніхто й подумати не міг, що в січні Віталія не стане.
Його екіпаж їхав на підмогу бійцям, що знаходилися в ДАП, але потрапив у засідку терористів. Подальша доля українських військових не була відома до останнього.
Гасюк приїздив додому на Різдво, а через кілька днів після повернення у зону АТО зв’язок з ним зник. Інформації про те, що він у полоні чи пораненй, взагалі ніякої не було. Лише 22 травня після проведеної ДНК-експертизи вдалося знайти тіло загиблого бійця в Дніпропетровську, куди за ним і вирушила дружина та родичі.
По дорозі в Баранівку ввечері 31 червня біля Михайлівського собору на Київській житомиряни зустрічали автомобіль, в якому везли Віталія Гасюка.
Люди вигукували "Герої не вмирають". З собою принесли квіти, лампадки, свічки, національну символіку. Священки собору відспівали загиблого, наголошуючи, що своїм подвигом він заслужив на вічну пам’ять. Також у своєму виступі один із священиків відзначив, що сьогодні кожен українець має бути на своєму місці і робити все, аби здобути перемогу, виграти війну і врятувати своїх захисників, підтримати їх.
На прощання із Віталієм Гасюком прийшли також десантники 95 бригади, брат визволеного з полону командира 90 батальйону Олега Кузьміних – Сергій, волонтери, активісти.
Юлія ДЕМУСЬ
Більше фото в альбомі Першого житомирського в соцмережі
