Іздрик хотів свою нову збірку із 365 віршів зробити у форматі відривного календаря. ФОТО

Зі своєю новою поетичною збіркою «Календар любові» 11 жовтня до Житомира завітав Юрій Іздрик. Зустріч провели у затишній кав’ярні «Брама» на Михайлівській у колі шанувальників його творчості.

Книги почали купувати ще до початку презентації. Також організатори заходу разом із присутніми привітали із 30-річчям військовослужбовця Олексія, який наразі знаходиться на лікуванні у Житомирському госпіталі і прийшов послухати вірші. Йому подарували шоколадного ангела і «Календар любові» з автографами та побажаннями автора.

Іздрик наголосив, що нове видання – це результат його роботи упродовж трьох років. За цей час встиг написати більше тисячі віршів, але символічно у «Календар любові» увійшла лише їх третя частина – 365 поезій про кохання, почуття, війну, і світ загалом.

Модератор заходу Світлана Поваляєва, відзначила, що нова збірка Іздрика – це не звичайна праця поета, а абсолютно футуристична штука. Вірші писалися щоденно і одразу публікувалися у соцмережах, а користувачі писали свої враження від прочитаного.

Вірші Іздрику бувало навіть снилися і він поспішав зранку записати їх.

«Ми будемо багато говорити про любов, найвищою мірою якої є щедрість,- зауважив Юрій Іздрик в Житомирі.

– Людина має ділитися з оточуючими своєю любов’ю, своїм серцем і усім тим, що вона взяла у простору навколо. Зокрема, це стосується і віршів. Взагалі вважаю, що вірші – це як діти, яких треба відпускати і з моменту публікації в інтернеті чи у книзі, вони вже не твої. Усе, що вигадують люди, має належати всім. В майбутньому таке поняття як «інтелектуальна власність» взагалі має зникнути. Поряд з цим, я не люблю, коли мої вірші читає хтось інший».

За словами Іздрика, формально вірші у «Календарі» датуються 1 січням, але насправді він активно почав писати восени три роки тому і з осені цього року пише значно менше. Усі вірші адресовані конкретній жінці, почуття до якої в автора виникли. Більше того, вона знає про це.

«У віршах ти собі виписуєш сам свій світ. Пишеш не до жінки, а пишеш про жінку. Ти її не знаєш, а створюєш лишень, тому й кожен бачить у цих текстах щось своє,- пояснює Іздрик.

– Кохання воно ж по-суті у всіх однаково проявляється. Свої вірші я не вважаю високою літературою, а швидще поп-культурою, яка виникла із суспільної комунікації. Думав навіть зробити цю зібрку у форматі відривного календаря – прочитав вірш, відірвав і викинув.

«Видавництво Старого Лева» взялося надати моїм віршам ось такої форми. Ця книжка – це все так, на цьому хтось заробляє гроші, але не я. Якби монетизувати ті «лайки», що ставлять під віршами у фейсбуці, тоді б я міг розбагатіти.

Багато віршів писалися для сценічного виконання у моєму театрі, тому сприймаються як реп. Деякі з них не завжди оперують сенсом, а фонетикою і ритмом». У

перервах між розповідями і поясненнями Іздрик читав вірші із нової збірки, наголошуючи, що раніше видав 8 прозових книг і ніколи б не подумав, що візьметься за поезію.

«Я знаю майже всі слова, але також користуюся словниками українських синонімів і рим при потребі. Назви у моїх віршів взагалі ідіотські, краще навіть без них. Коли називав прозові видання, там було значно легше. Коли починав писати три роки тому свої вірші, не думав, що все закінчиться саме так. Взагалі ні про що не думав, просто писав. Тепер маю збірку, в якій є вірші для щоденного читання».

Юлія ДЕМУСЬ