Роман Шуу народився у 1990 році. Молодий воїн. Воїн – кіборг.
– Романе, чи повинні, на твою думку, наші молоді хлопці підтримувати рідну державу та свою армію?
– Людина, яка любить Батьківщину, – патріот. Але є різні патріоти: одні сидять вдома і смакують борщем із пампушками, інші захищають свою Вітчизну під нескінченними обстрілами «Градів». Справжні патріоти повинні боронити свою землю від агресора. Тільки разом зможемо загасити вогонь, принесений лихим сусідом.
– Яким було твоє життя до служби в Збройних силах України?
-Народився я на Черняхівщині, в Ксаверівці, але пізніше моя сімя переїхала жити в село Андріївку. Після закінчення школи вступив до Житомирського ВПУ№5. Там освоїв професію муляра. Влаштувався на роботу в будівельну фірму Житомира, яка працювала на київських об’єктах. Звідти й був призваний на строкову службу, яка проходила у Волинській області. Після демобілізації 2010 року повернувся до мирної праці у свою будівельну бригаду. Коли на сході України почалася неоголошена війна, я був призваний по мобілізації Черняхівським районним військовим комісаріатом. Ішов 2014 рік , була перша хвиля мобілізації. Ми тоді ще не зовсім розуміли, що на нас чекає. Призваний я був до лав 95-ї аеромобільної бригади. Після кількох тижнів перепідготовки у складі новоствореного підрозділу відправився до східних рубежів України. Мені з моїми побратимами довелося пройти тяжкий шлях від Добропілля до Слов’янська та Донецька. Найгарячіше було, звичайно, в боях за аеропорт. По нас били «Гради», «Смерчі» та інші види ворожої артилерії , але ми трималися. Одного разу при розвантажуванні боєприпасів я був травмований. Довелося робити операцію. Після реабілітації знову повернувся у свій рідний підрозділ на передову. 8 березня 2015 року був демобілізований. Такий собі гарний подаруночок зробив рідній матусі.
-Розкажи про своїх друзів-побратимів, з якими захищав Україну.
– Усі вони різні за характерами, уподобаннями, професіями. Кожен бачить своє життя по-своєму. Але всі вони справжні патріоти , справжні українці. Побачивши, що на їхню землю зазіхає ворог, взялися за зброю. На їхню долю випали перші найтяжчі бої . Хлопці вкотре довели: українці є героями, а Україна – героїчна країна. Важко лише втрачати своїх товаришів. Сьогодні я хочу низько схилити голову перед рідними , батьками й дружинами та дітьми хлопців, які віддали життя за перемогу.
– Зараз ти знову у військовій формі. Чому?
– Повернувшись до мирного життя, я знову ж таки пішов працювати в свою будівельну бригаду. Вдома мене чекала моя кохана дівчина Ніна. Ми одружилися. Виховуємо донечку Божену. Я щасливий. Але мене ніколи не полишала думка про те, що там, на передовій, залишилися мої друзі. Зайшовши одного разу до військкомату, я дізнався , що проходить набір на службу за контрактом до Збройних сил України. Ознайомившись з умовами контракту, я прийняв остаточне рішення: по-перше, буду займатися улюбленою справою, а по-друге , матиму достойне матеріальне забезпечення та заробітну плату. Тож 14 квітня я підписав контракт. Зараз проходжу службу у своїй рідній 95-ій аеромобільній бригаді.
– Що скажеш підростаючому поколінню?
– Сьогодні ми повинні зробити все, щоб наші батьки, наші діти жили на мирній землі. Я впевнений, що мир настане. Але для цього потрібно ще поборотися. Молоді українці, як і їхні діди-прадіди, мають стати на захист рідної землі.
Джерело: Моя Черняхівщина
