Home Місто Молодий боєць 30-ї бригади розповів про запеклі бої та загиблих й поранених...

Молодий боєць 30-ї бригади розповів про запеклі бої та загиблих й поранених побратимів

447

22-річний Ярослав з Хмельниччини механік-водій танкового батальйону легендарної 30-ї бригади. На рахунку його екіпажу кілька знищених «Градів» та «Ураганів», близько десятка підбитих одиниць броньованої техніки, артилерійських і мінометних розрахунків ворога. «Справний козак», говорить про нього зампотех батальйону з позивним «Майстер».

Поспілкуватися з Ярославом вдалося в ремзоні, коли він ремонтував свою машину. Погляд – суворий. Відчувається, що пережитого цим хлопцем вистачило б не на одну долю.
Спочатку танкіст пригадав запеклі бої за Степанівку, коли в серпні 2014 року село кілька разів було то нашим, то під проросійськими бойовиками. А потім через стійкий опір українських захисників було зруйноване російськими «Градами»…

…Їхали на Степанівку забирати поранених та загиблих наших хлопців. З першого разу забрали не всіх, а на другий раз по нам вдарили міномети та «саушки»… Піхота кричала по радіостанції, чому відстаєте?! А наша «шістдесятьчетвірка» (Т-64 – авт.) перегрілася…
Вирішили перечекати. Заїхали на селянське подвір’я: ліворуч – літня кухня, праворуч – хата, позаду – гараж, а у погребі – шестеро цивільних. Заховалися неподалік… Стрілянина посилилась. Влучили в танк, двічі, але ми збили полум’я. Потім кинулися гасити хату, та все марно – палала як свічка…

У тому бою я вперше побачив військовослужбовців російської армії. І форма – російська, і шеврони з російським прапором. І воюють «руссо турісто» вміло. Є й такі собі «мирні шахтарі», що бігли з автоматом на танк та намагалися поцілити з РПГ. А ми зустрічали їх чергами з ПКТ. Нам вдалося крізь села вийти до своїх…
Після короткого перепочинку я знову поїхав на фронт, вже у складі іншого батальйону, з іншим екіпажем, на іншій машині.

І знову повернувся у Степанівку. Закріпилися на блок посту на горі. Чотири дні разом з іншими нашими хлопцями стояли у периметрі під шквальними обстрілами. Про помитися і поспати навіть не мріяли. На п’яту добу дали команду відходити полем на Савур-Могилу.
Разом з нами блокпост обороняли два відділення піхоти. Їхні БМП були серйозно пошкоджені. Одну машину зачепили на буксир, іншу вдалося завести. Радіостанція не працювала. Близько другої ночі рушили вперед.

Наших у селі вже не було. Напередодні Степанівку знищили масованим вогнем «Градів» з території РФ. Ми виходили останніми. Наша бронегрупа опинилась в тилу у ворога. Маневруючи, ми вийшли з села дорогою, яку я пам’ятав ще з перших боїв. Кілометрів з двадцять нас переслідували три мінометних розрахунки. По черзі розкладалися і били…

Савур-могилу довелось оминути, бо тоді там виднівся російський триколор. І того разу нам пощастило прорватись до своїх. У тих боях батальйон зазнав втрат, як людських так й у техніці. 13 серпня 2014 року під Степанівкою загинув начальник розвідки артилерії нашої бригади майор Сергій Гордієнко. Ціною власного життя він забезпечив прорив батальйону в бою з бойовиками…

Я спілкувався з багатьма хлопцями з інших частин. Здивувався, що деякі вже з перших днів на війні дзвонили додому і вмовляли: «Мамо забери мене, краще в тюрмі сидіти, але залишитись живим».

А я питав їх, як? Чому? Ми ж солдати одної армії, один одного маємо прикривати! На кого ми маємо розраховувати? Навіщо ви взагалі сюди їхали?.

Мій танковий екіпаж ніколи б не сказав таке. Ми троє одна сім’я. Ми підтримуємо і допомагаємо один одного у всьому. Але переважна більшість наших хлопців у батальйоні усвідомлює свою необхідність бути саме тут і саме зараз.

Після короткої відпустки ми разом з командиром роти поїхали приймати техніку. Потім були на навчання на Широкому Лані, згодом обороняли позиції на Херсонщині, а на початку 2015 року знову повернулися на Схід…

З 8 по 12 лютого як могли билися в районі Дебальцеве. Ми знали, що там багатьом наших хлопцям потрібна допомога.

…Якось з-за пагорба вилетіло кілька ракет. Одна відскочила рикошетом від сусіднього танка. Навмання ми зробили декілька пострілів. Зав’язалася жвава перестрілка. Ми стали відповідати в шаховому порядку і влучили! Пізніше розвідники розповіли, що ми розбили кілька «Градів».

…Коли бачу – спалах праворуч, роблю маневр в сторону. Як лупане! Ударом снаряду відірвало передній каток разом з частиною корпуса. Наступний постріл був під нашу башту. Але командира і навідника в танку вже не було – після попереднього пострілу вони вискочили з машини. Танк спалахнув…

Після лікування я знову повернувся до строю. З одним екіпажем був у Степанівці. З іншим – в районі Дебальцеве. А нині новий мій екіпаж, це – Ваня і Вова. Разом ми приймали бій поблизу Вуглегірська.

А згодом оголосили «перемир’я». Дивне воно, бо виконуємо його лише ми. Нас постійно обстрілюють. Ми до командира: – Дозвольте відповісти! – Не можна!
Особливо бойовики активізуються після чергового «гумконвою». Тоді – чекай біди. Гатять зі всіх стволів.

Свій танк ми замаскували, а самі переховувалися у підвалі будинку. А поруч з хатинкою – запасний боєкомплект БМП. Ось у нього і влучив снаряд. Почали вибухати ПТУРи та гранати. Все охопило полум’ям – будинок, літню кухню. Ми задихалися і кликали по радіостанції на допомогу.

У цей момент один із снарядів влучив у танк, вщент розбив ліву сторону, баки, почала витікати солярка.

Ви колись бачили як горить танк?

Неподалік був сусідній екіпаж. Їхній механік-водій завжди веселий і усміхнений Діма Козачонок з Рівненщини загинув того дня. Вивів з-під обстрілу танк, вже й сам підповзав до укриття, але отримав важкі поранення і помер у нас на очах.
Іншого хлопця вибухом кинуло до нас у підвал. Ще й дверима штовхнуло головою вниз, ми зловили його. П’ять ребер зламав. Зараз він на лікуванні. А ще під час того обстрілу командир взводу втратив око…

– Так і воюємо, – посміхнувся Ярослав.
Насамкінець Ярослав розповів, що батько в нього теж був військовим, а дома на нього чекають брат, мама, тато і кохана дівчина…
Під враженнями розповіді Ярослава про війну на Донбасі я переконаний, що з такими солдатами, мужніми і відданими Україні, які сьогодні грудьми захищають рідну землі, свої родини, ми обов’язково переможемо.

Руслан Семенюк

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here