Йшов четвертий день нового 2013 року. Того вечора після відпрацьованого робочого дня офіцер МНС Олександр Грабовський поспішав додому до коханої.
Але на короткому переході від стоянки, де паркувався автомобіль, до будинку в районі перетину вулиць Бердичівської та Довженка обласного центру увагу офіцера привернула збурена група людей біля однієї з дев’ятиповерхівок.
Саша побачив, як на восьмому поверсі, тримаючись за поручні балкона, висить чоловік. Серед натовпу молода жінка зі сльозами і надривом у голосі кричить: «Тату! Не треба! Тримайся!». Миттєво оцінивши обстановку – не дарма служить в рядах рятувальників (!) – Він зрозумів, що активність ніхто не виявляє. Першим ділом офіцер зробив дзвінок диспетчеру служби порятунку «101», пояснив ситуацію і рекомендував прислати автодрабину – за його припущенням доступ в квартиру міг бути закритий. Але прибуття бойового розрахунку рятувальників – це, хоч і короткий, але час. А тут рахунок йшов на секунди – чи довго могли витримати нетреновані людські руки, ще й на морозі?
Грабовський кинувся до під’їзду, розштовхуючи роззяв. За ним кинувся ще один очевидець. Кілька дорогоцінних секунд відняла замкнені двері під’їзду, поки господарі однієї з декількох, випадково набраних на домофон, квартир її не відкрили. Ліфт вимагав свою «неповторну» картку (житомирський бренд!) – Двоє чоловіків кинулися бігом вгору по сходах. На подив, квартира була відкрита. Ще кілька кроків і на балкон ….
… Чоловік, що завис над прірвою, руки відпустив ….
Але на тісному п’ятачку балкона за одну руку чоловіка тримала дружина і сестра, за іншу – сусід. Сусід чи то гарчав, чи то стогнав, жінки голосили, що, мовляв, «немає сил тримати, пальці розпрямляються».
Саша з помічником втиснулися в цю купу, схопили «невдалого Ікара» за руки, на «і раз!». Підтягнули, перехопили за ремінь (на щастя, «Ікар» був у штанах), і перевалили через балконні перила. Місця для ще одного людського тіла (зріст 170-172 см, вагою приблизно 80 кг) на балконі вже не було – прямо по жіночим головах його перетягнули в кімнату.
Тут би перепочити, але нещасний тільки піднявся на ноги, як знову рвонув назад. Офіцер його перехопив, повалив на підлогу і зв’язав тим, що під руку потрапило.
За словами Грабовського, десь в цей момент він втратив з виду випадкового напарника, і дуже шкодує про це – не познайомився, не подякував.
Олександр допоміг покласти хворого на диван, переконався, що рідні та близькі вартують балконні та вихідні двері, допоміг викликати міліцію і «швидку», скасувати приїзд автодрабини. І все це попутно відбиваючись від господині, яка бурхливо, зі сльозами на очах дякувала рятівникові. У відповідь Саша попросив тільки … склянку води – після спринтерського ривка і «вільної боротьби» хотілося втамувати спрагу.
Вже на дворі порозумівся з правоохоронцями і від всезнаючих сусідок почув, що його «підопічний» не п’є, не перший раз намагається – «мабуть, хворіє…».
Тільки вдома, коли не зміг повноцінно обійняти кохану Вікторію, виявив, що обдер передпліччя об бетон чужого балкона і травмував пальці. Колеги про пригоди майора Грабовського дізналися зі сторонніх джерел і тільки на «перехресному допиті» товаришів по службі Олександр відновив події крок за кроком.
На місці Олександра Грабовського міг би бути будь-хто, але саме через його реакції і моторності була збережена людське життя.
За інформацією МНС України в Житомирській області
