Home Місто Настоятель Михайлівського собору о. Богдан Бойко був десантником та прислужував патріарху Кирилу

Настоятель Михайлівського собору о. Богдан Бойко був десантником та прислужував патріарху Кирилу

284

Настоятель Михайлівського собору отець Богдан Бойко 20 березня завітав до кав’ярні "Брама", аби за "Філіжанкою кави" поспілкуватися з житомирською молоддю і відповісти на питання відвідувачів.

У тісному колі він розповів про своє дитинство, навчання на будівельника, службу в армії, одруження і про те, як вирішив стати священником. 

До Житомира Бойко приїхав працювати священником у квітні 1991 року і з того часу не залишає свій Михайлівський собор, розбудовує його. Згадує, що в 90-х у недільній школі навчалося до 700 дітей, а нині 400-450.

Втім, на 10 травня вже запланували відкриття нової великої школи, яку спільними зусиллями з меценатами будували та облаштовували кілька років.

Отець Богдан мріє створити там власний театр та колектив "електрочайників", – музикантів, які грають на електро-інструментах.

В дитинстві маленького Богдана вчила молитися бабуся, але це була не звична молитва "Отче наш", а замовляння. Дідусь неодноразово пропонував влаштувати онука через знайомих у семінарію, але в хлопця такого бажання не було, тому відповідав "Діду, ти що здурів!".

Подібні розмови повтроювалися ще неодноразово.

"Після школи я вирішив вступати у Львівський  політехнійчний  університет на будівельника. Я не хотів ним бути, але мій батько – будівельник. Дід був кращим на селі будівельником і побудував не одну хату, – ділиться спогадами під час зустрічі отець Богдан. – На четвертому курсі знайшов свою дружину. Вона жила від мене за 60 кілометрів. Думаю, то випадок долі, що ми зустрілися. За місяць до весілля ми таємно повінчалися. Мене дуже вразив священник, який прийшов на обряд у сандалях на босу ногу. Не думав, що священники такі як звичайні люди. Вважав їх якимись незменими через духовну  наближеність до Бога. Коли вступив у семінарію, то зрозумів, що це не так".

Крім політеху, Бойко двічі намагався вступити у військове училище, бо дуже хотів бути десантником. Таку ідею з ним розділяв друг-однокласник, який нині працює у Міноборони України.

Попри те, що другого разу шансів вступити було більше, вирішив піти у військо. В армії отець Богдн частвово здійснив свою мрію десантника-розвідника і згадує, як наніч та перед стрибком з парушуту хрестився.

Випадок в армії, коли під час стрибка разом із парашутом впав на купол іншого солдата, змусив переосмислити все життя і нині неодноразово спливає перед очима. Дивом вдалося виправити ситуацію і вдало приземлитися обом, однак все могло б бути геть інакше.

"Після повернення з армії, – згадує Бойко, – мене потягнуло знову у храм, але не бажання стати священником,  а спів, який долинав звідти. Згодом прийшло якесь розуміння, що своє життя я хочу присвятити служінню Богу та людям і вирішив вступати у семінарію. З першого разу не вийшло, тому пішов прислужувати Крилу – тому самому, який зараз очолює православну церкву Московського Патріархату. Він тоді дуже любив читати книги – це був для Кирила найкращий відпочинок. За ніч міг прочитати книгу на 600 сторінок. Мені це дуже в ньому подобалося. Наступного року я вже вступив у семінарію, але поведінка деяких семінаристів мене так гнітила, що я подзвонив додому і кажу "Мамо, я не хочу бути священником". Вона відповіла: "Як не будеш? Я ж всім сказала, що ти священник вже". І я залишився, але пішов працювати в церку Київського патріархату. Перші служби в Житомирі проводив під храмом, але згодом його повернули громаді і ми почали його відновлювати. Була недільна школа, а ще побудували літній табір. Робили все поступово, але з душею".

Отець Богдан відзначає, що дуже важливо, коли людина у житті відчуває  себе на своєму місті – виконуючи улюблену роботу, народжуючи і виховуючи дітей, передаючи знання і вміння іншим.

Під час розмови розпитує молодь про їх плани, майбутні спеціальності і ділиться кількома легендами.

Наостанок пояснює, що сам не працює священником, а живе. Церква, прихожани, молодь, вихованці недільної школи і родина – це його життя, від якого щоденно отримує задоволення, а тому віддає все отримане тепло цьому світові.

Юлія ДЕМУСЬ 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here