Німецький Фонд «Євромайдан ПРВ» продовжує співпрацю з житомирськими волонтерами, в рамках якої надають допомогу родинам загиблих військовослужбовців 95 бригади.
Днями вони знайомилися з сім’єю Олександра Книша, миротворця та учасника АТО, якого дружина на війну відпустила ще в червні, а наприкінці липня його привезли у цинковій труні.
Жінка ділиться враженнями із представницею Фонду Ноель Ульман та місцевим волонтером Олегом Бойко. Каже, що там зібралися багато родин, які теж втратили рідних. З ними працювали психологи, проводили майстер-класи та екскурсії, а часу на якісь свої роздуми навіть не залишалося.
«У нас була розписана кожна хвилина, – відзначає Марина Книш. – З самого ранку й до вечора нас знаходили чим зайняти. Була сауна, фітнес, походи в гори, екскурсія в Буковель, ліпили з глини, робили сувенірні речі. Дорослі окремо, діти окремо. Такий відпочинок дуже йде на користь».
Поступово від розмов про поїздку вдова переходить до розповіді про свого чоловіка. Зізнається, що по-доброму заздрить його бойовим товаришам, бо вони провели з ним п’ять останніх місяців життя, а в неї цього не було.
«Якби не діти, я б була, напевно, з ним. У тих окопах. Я навіть не змогла його востаннє побачити, бо привезли закриту труну. Мій чоловік загинув за 40 днів після того, як в селі попрощалися з моїм однокласником. Той був неодружений. Обох поховали на місцевому кладовищі поряд, а над могилами встановили прапори із символікою 95 бригади. Саша вчився у 30 школі, потім була армія, де він прослужив понад 14 років. З миротворчою місією побував у різних країнах світу, а зі Сходу України – не повернувся. Нам його дуже не вистачає. Він вмів добре виховувати дітей, вони його любили і дуже чекали. Мене не так слухалися, а йому було достатньо тільки глянути і вони все розуміли. Безумовно, без нього дуже важко».
Поки Марина вирішує різні паперові справи з Фондом, діти приміряють привезені їм обновки та іграшки. Час від часу співають «Воины света, воины добра» і показують на фотографії тата у кутку.
Коли мама включає фільм про Олександра Книша, діти всідаються і зі словами «Це про мого тата» змовкають на кілька хвилин, а тоді в один голос знов підспівують музичній заставці про воїнів світла.
Артем цього року пішов у перший клас, його сестричці Аріні – 4 роки. Хлопчик хвалиться, що вміє рахувати до 50 і знає кілька слів англійською. Перед відправкою у зону АТО батько пообіцяв купити йому гірський велосипед на День Народження, але загинув рівно за місяць до цього.
Про цю історію дізналися у Фонді «Євромайдан ПРВ». Ноель розповідає, що вже почала у рідному місті в Німеччині пошуки велосипеда, аби відправити Артему. Втім, віддати свій двоколісний вирішив її 11-річний син.
Артему подарунок сподобався дуже, тим паче місцевість, де розташований їх будинок у Левкові, дійсно гірська – горби, річка, грунтова дорога.
Марина обіцяє навчити сина кататися, а з часом записати його у якусь спортивну секцію. Розуміє, що тепер вона для своїх дітей одночасно і мама, і тато, тому на ній подвійна відповідальність за їх майбутнє. Понад усе хоче, щоб обзавелися власним житлом, гроші на яке відповідно до законодавства, має надати держави через втрату чоловіка та батька у ході проведення АТО.
Юлія ДЕМУСЬ
