Ліс як "чужий", "нелюдський" простір має свої закони. Там не можна молитися й хреститися — всі гриби поховаються під землю.
Не треба кричати, голосно розмовляти, сміятися, бігати. Побачивши гриби, не можна радіти й ойкати — щастя на них може відвернутися, пише Газета по-українськи.
Поліщуки Рівненщини цілували першого знайденого гриба і клали його в дупло дерева для Хазяїна, примовляючи: "Дай, Боже, щоб не останній!". Або: "На цьому місті да разов двісті".
«Як перший раз ідеш по гриби, краще не брати нічого, крім "правдивців", тобто білих грибів, — радить досвідчений грибник 58-річний Олександр Лунько, родом з села Соболівка Брусилівського р-ну на Житомирщині. — Якщо ж першим грибом, покладеним до кошика, буде боровик, то весь грибний сезон буде тобі вдалим».
Є люди, яким особливо щастить на гриби. "Як нема щастя, то не йди по гриби" — каже українська приказка. Удачу в збиранні грибів можна до себе привернути: хто на Великдень першим прийде додому зі свяченою паскою, той назбирає найбільше грибів восени.
Якщо почувши перший грім весною, перекинутися через голову, то можна забезпечити собі гарний грибний збір. Олександр Лунько переконаний, що треба мати хист до збирання, розбиратися в грибах і, звичайно ж, знати місця:
«Той, що тямить, де ходить, той і набере, а нетямущі і з грибного лісу прийдуть із пустими руками».
На грибні місця вказують сліди зайця. Перш ніж ступити на заячу стежку, треба через неї перекинути щось зі свого — хустку, фартух, ніж. Інакше "вчепиться блуд" або запаморочиться в голові. Там, де велика стара грибниця, а гриби ростуть кружка — називають відьминим колом. Там посередині нібито є зачарований скарб. А там, де росте багато отруйних грибів, — могила відьмака.
Освячені на Успіння трутовики, що ростуть на деревах, захищають дітей від переляку, дерева — від шкідників, худобу — від недобрих очей, а хату — від пожежі. Для цього їх підпалюють і все обкурюють димом.
"Поліщуки без гриба не снідають і не обідають"
Заготівлею грибів займалися переважно жінки. Гриби давали додатковий харч і прибуток: з них готували найрізноманітніші страви та продавали на базарах, торговельним агентам за гроші. Сто років тому українські гриби йшли навіть за кордон. Так, у 1909-1911-х із залізничних станцій Рівне, Костопіль та Сарни, нинішня Рівненщина, було відправлено 5 тис. пудів грибів. Пуд — це 16 кг.
Гриби були майже щоденною стравою у піст: йшли в суп і борщ, як начинка до пирогів і пиріжків, додавали їх до квашеної й тушкованої капусти.
Із грибами роблять поминальний борщ. Вірили, що ставити його на стіл треба гарячим, бо "душечки" померлих родичів хапають і споживають пару, що йде від нього.
