Журналісти провідали в госпіталі поранених під Слов’янськом бійців ВДВ. Десантники незадоволені відсутністю сучасної екіпіровки, хаотичним керівництвом АТО і переживають, що їх можуть позбавити соціальних гарантій. Про це пише LB.ua.
Проникнути на територію військового госпіталю кореспондентам виявилося нескладно: чоловік на КПП тільки уточнив чи не несуть журналісти солдатам горілку, запитав прізвища і вписав їх на папері – пропуску. Ніяких інших перевірок, в тому числі, документів, на режимному об’єкті не було.
Госпіталь знаходиться в мальовничому лісі. Вікові сосни, спів птахів і дерев’яні фігурки ведмежат на пеньках створюють відчуття санаторію, а не військової частини. У холі корпусу багато вазонів з квітами, велика картина з гірським пейзажем і медсестри на високих підборах – всі умови для того, щоб відпочити від війни. Заходимо в палату, в ній дві кімнати: спальня і вітальня з телевізором, чайником, холодильником та кріслами. Тут лікують методами нетрадиційної медицини молодих солдатів, які до недавнього часу служили на блокпосту між Слов’янськом і Краматорськом.
– Мій контракт закінчився на початку квітня, але мене ніхто не звільнить, – зітхає Віталій, у якого вдома, в Житомирі вагітна дружина. Каже, з приводу продовження служби нічого не підписував. Оклад за контрактом платили справно – скільки заплатять тепер, невідомо. Віталій отримав контузію 13 травня, коли терористи напали із засідки на автоколону 95- ї аеромобільної бригади під Краматорськом.
– За весь час після обстрілу у нас тільки цікавилися чи забрали ми з собою всю броню. Щоб не прої(…)ли, – вилаявшись, сумно усміхається Віталік. – А стан здоров’я нікого не цікавить. У мене через контузії проблеми зі слухом.
– Ми вночі навіть не спали – лягали і дрімали з думкою про те, прокинемося чи вранці. На тобі бронежилет, 4 боєкомплекти, патронники, автомат знятий з запобіжника. Лежиш і слухаєш, рухається щось зовні чи ні. Четверо відпочивають, двоє стоять на посту.
З харчуванням у «гарячих точках» теж проблеми. Зрідка місцеві жителі підгодовували. В інший час вибирати не доводилося, – каже Віталик .
– Харчувалися армійської кількою. Ми її називаємо «братки» – одні риб’ячі очі і подобу томатної пасти.
Згадують «незлим тихим словом» і 8 тис американських сухпайків, які ніхто не бачив, і 24 тисячі бронежилетів, які армія нібито повинна закупити на тендерній основі.
– Люди, волонтери привозять нам бронежилети. А держава нічим не допомагає. Тендери проводять, хто більший відкат дасть.
– Зброю дають. Але ось мій автомат був списаний. На ньому стояло три хрести, його дістали зі складу, видали – а він повністю іржавий.
– Не країна ж винна. Купа командирів, ніхто не може зібратися, не знає, що робити, – каже Віталій.
За словами хлопців, генералів на блокпости супроводжує охорона з 15-20 бійців, з кулеметами, снайперами: «Якщо б нас так охороняли, то ніхто й не подумав би нападати на колону», – вважає Віталік.
Він згадує день обстрілу автоколони – і не може зрозуміти, чому так сталося.
– Перед цим нам махали руками мирні жителі, діти. Проїхали 100 метрів – нас розстріляли всіх. Коли позабирали поранених, трупи і приїхала «верхівка», виявилося, що нас там вже два дні чекали. Інформацією володіли, як нам сказали, 4 людини на той момент. Ми навіть не знали, куди їхали. Нашу колону повинна була зустріти інша колона, щоб разом просуватися далі. Супровід з двох БТРів в першу чергу знищили – як це робилося в Чечні, Афгані.
