Полоненого ще 20 січня в Донецькому аеропорту українського офіцера Олега Кузьміних сепаратисти звинувачують у розстрілі мирного населення Донецька, що стався 22 січня
37-річний підполковник Олег Кузьміних був командиром штурмового батальйону 81-ї десантної бригади, що йде на допомогу захисникам нового терміналу Донецького аеропорту. Як відомо, в тумані бійці збилися з курсу і вийшли на позиції супротивника. В результаті бою у танка була підбита і зіскочила гусениця, а екіпаж з піхотою потрапили в полон, пише видання «Факти».
«Олег пішов стопами батька – кадрового офіцера, військового льотчика, що пройшов Афганістан, – розповідає молодший брат Олега Кузьміних Сергій. – Він ніколи не розслаблявся – підтримував себе, так би мовити, у повній боєздатності: не пив, не курив, займався боксом, а з важкої атлетики навіть займав призові місця на різних змаганнях. Брат пішов на війну ще в лютому минулого року, шостого березня вже був на Донбасі, Донецький аеропорт захищав з осені».
Звичайно, Олег Кузьміних не очікував війни, як і багато його товаришів з офіцерського корпусу. Знаючи, що через якихось сім-вісім років може вийти на пенсію, готував себе до продуктивного цивільного життя. Самостійно освоїв ази програмування, англійську, взявся навіть за китайську – подумував займатися продажем оргтехніки.
Фото зі сторінки у Facebook
«Але коли Олега призвали в зону проведення антитерористичної операції, він сприйняв це як неминучість. Казав: «Ми військові. Рано чи пізно нам приходить час воювати», – згадує Сергій Кузьміних.
За його словами, старший брат, приїжджаючи додому на ротацію, намагався не говорити про війну, а весь вільний час проводив з родиною. У нього підростають дві прекрасні доньки – шести і дев’яти років. Дружина Олега, Тетяна, після того, що сталося, звичайно, злягла, тому поки не готова спілкуватися з журналістами.
«Коли брат приїхав на ротацію, він першим ділом прийшов до матері – заспокоїв її, мовляв, живий-здоровий, – продовжує Сергій Кузьміних. – Він дзвонив близьким кожен день, розуміючи, що мовчання може вбити їх, адже Донецький аеропорт – одна з найгарячіших точок на Донбасі, там мало не щодня хтось отримував поранення, хтось гинув.
«Олег пройшов усе: Слов’янськ, Костянтинівку, Піски, Щастя, а в жовтні, вже на чолі штурмового батальйону, пішов захищати Донецький аеропорт, – згадує друг дитинства Олега Кузьміних Максим Кушнерук. – Він по суті справи і створював цей перший в Україні штурмовий батальйон. Приїхавши на ротацію, сказав, що відсиджуватися вдома не збирається, ще багато роботи. Я старший за нього майже на рік, але завжди тягнувся за ним: він вступив до училища, і я поступив – але пізніше. Він пішов на фронт, і я пішов. Хотів, щоб ми воювали разом, але, на жаль, не вийшло».
За словами Максима, Олег був безстрашним і надійним: якщо на когось із його товаришів нападала ціла компанія забіяк, він ніколи не біг – не залишав друзів у біді. І як людина тренована міг дати відсіч.
«Ми всі стежили за подіями в аеропорту, і, коли в «Ютубі» побачили переговори наших командирів з Моторолою, я, звичайно, подзвонив Олегу, запитати, чи не фейк це, – продовжує Максим Кушнерук. – Він запевнив, що це правда, і попросив поставитися до події спокійно: «Не бачу нічого крамольного в тому, що командири ведуть переговори. Переговори воюючих сторін – це нормально, це спосіб зберегти людей, провести ротацію без втрат».
Олег, за словами його товаришів-офіцерів, поважав супротивника. Тому друзі та близькі сподіваються, що і до нього в полоні поставляться по-людськи.
Звістка про те, що Олег Кузьміних потрапив у полон, стала великим ударом для його близьких. Багато хто вже подзвонили родині, всі намагаються надати підтримку. На відео, яке транслювали російські телеканали, Олег тримається з гідністю.
Сім’я вже звернулася до керівника організації «Офіцерський корпус» Володимира Рубану, провідному переговорнику з обміну полоненими.
