Чому жителі Криму вважають російську мову рідною? Чому Москва використовує русифікацію як інструмент послаблення України? Який "внесок" в "отруєння" України вніс Янукович? Чому саме місцеві вибори підтвердили розкол українського суспільства? Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Фраза" розповів політолог і громадський діяч із Житомира В’ячеслав ДЕХТІЄВСЬКИЙ.
Пане В’ячеславе, ви неодноразово висловлювали думку щодо того, що саме наслідки русифікації впливають на результати виборів в Україні та формування органів влади. Але хіба русифікація не була зумовлена історично?
Історія твориться в тому числі й насильством, загарбаннями, руйнацією. Так-от і русифікація України, як колонії Росії, здійснювалася примусово, шляхом депортацій і примусового переселення. Це була державна політика Росії, але проблема в тому, що трьохсотлітня русифікація продовжує давати свої отруйні плоди й сьогодні. Більш як сотня нормативних документів Російської імперії та СРСР, що обмежували і забороняли використання української мови, сформували мовну ситуацію, яка загрожує єдності українців та територіальній цілісності України.
Особливо активізувався процес русифікації в радянський час.
І наскільки він прискорився?
Якщо брати у відсотковому відношенні, то, згідно з даними переписів, у 1897 році 73,1% населення на території України вважали рідною українську мову і лише 10,4% тоді назвали рідною російську мову. Зауважте: це дані без урахування Галичини, Закарпаття та Буковини.
А ось уже в 1926 році перепис засвідчив, що українську мову в УСРР вважають рідною 71,3%, тоді як російську назвали рідною 11,9% населення. І, знову ж таки, це без урахування Галичини, Закарпаття, Буковини, Волинської та Рівненської областей.
Після Голодомору і війни, які завдали Україні 15-мільйонних людських втрат, процес русифікації прискорився, зокрема й за рахунок переселення в Україну мільйонів людей, для яких російська мова була рідною. Перепис 1959 року свідчить, що українську мову вважали рідною 73% населення, а російську – 24,3%.
У 1970 році цифри були вже інші, й тоді перепис показав, що 69,4% українців вважали українську мову рідною, тоді як 28,1% населення рідною вважали саме російську мову.
Через 9 років, у 1979 році, перепис засвідчів, що лише 66,4% населення вважалі рідною українську мову, водночас 31,3% рідною визнали російську мову.
Минуло 10 років, і за, даними перепису 1989 року, відсоток людей, які вважали українську мову рідною, зменшився до 64,7% , а відсоток населення, що вважали рідною російську, зріс до 32,8%.
Здобуття Україною незалежності пригальмувало процес русифікації, насамперед завдяки поверненню мільйонів росіян на історичну батьківщину та поверненню частини зрусифікованих українців до мови батьків. Згідно з результатами перепису 2001 року, 67,5% населення вважали свою рідною мовою українську, тоді як 29,6% рідною визнали саме російську мову.
Але в Криму кількість людей, які назвали рідною російську мову, не зменшилася, а в Донецькій і Луганській областях навіть зросла відповідно на 6,5% та 4,9%.
На ваш погляд, більшість російськомовного населення – це справді кримчани? Адже визнаймо, що російською говорять не лише в Криму…
Річ у тім, що переважна більшість громадян України, які назвали рідною мовою російську, мешкає в Криму, східних і південних областях.
На ваш погляд, чи можна казати, що саме Янукович доклав чимало зусиль до русифікації українського населення (я маю на увазі закон Колесніченка-Ківалова)?
Звісно можна! Свою порцію отрути в тіло українського народу ввілляла й влада Януковича в 2012 році зловісним законом Колесніченка-Ківалова, який фактично відкрив шлях подальшій русифікації в уже незалежній Україні. Українські громадяни вийшли на майдани, зокрема йі з вимогою скасування такого ганебного закону.
Українська влада в особі Верховної Ради та Президента поки що вичікують, не наважуються зробити рішучий крок і скасувати цей закон, побоюючись гнівного окрику з Москви та ґвалту перевертнів, що зрадили мову предків. Москва ж чітко бачить русифікацію інструментом ослаблення та руйнації України, висуваючи вимогу надання російській мові статусу другої державної як найголовнішій пункт у всіх взаємовідносинах із українською владою, включаючи економічний шантаж та агресію.
Як ви вважаєте, місцеві вибори, які відбулися в жовтні, засвідчили, що ми на правильному шляху чи, навпаки, оголили всі наші проблеми?
Місцеві вибори, що відбулися 25 жовтня 2015 року, підтвердили стан розколу українського суспільства за мовною ознакою. Розумієте, якщо розглянути результати цих виборів як загальнонаціональні, врахувавши голоси за політичні партії до обласних рад та Київської міської, а в Донецькій і Луганській областях – суму голосів, поданих за районні та міські партійні списки міст обласного значення, де проводилися вибори, за винятком Маріуполя та Красноармійська, то ми побачимо, що проблеми не зникли.
Хіба можна сказати, що проблеми, з якими стикнулася Україна, так чи інакше зумовлені саме мовним питанням? Адже, на жаль, проблеми нашого сьогодення виходять далеко за межі мовного питання, чи не так?
Україна має багато проблем, але коріння їх – у незавершеності національно-визвольного процесу та невизначеності цивілізаційної моделі України. Розумієте, українська влада впродовж усіх років незалежності нехтувала мовним питанням, суспільство та ЗМІ уникали його розгляду. Як наслідок – тисячі вбитих та поранених, мільйони біженців, втрата територій, падіння економіки та зубожіння населення.
І що нині, на вашу думку, має робити наша влада?
Найпершим завданням, яке має поставити і реалізувати влада та свідома частина суспільства, є скасування горезвісного закону Колесніченка-Ківлова, розробка чіткого мовного законодавства, проекту відродження української мови на всіх територіях, проведення широкої роз’яснювальної роботи щодо значення та ролі мови як об’єднавчого чинника українського народу.
