10 лютого в м. Полтава пройшла церемонія вручення народних нагород, де отримали ордени герої неоголошеної війни – учасники бойових дій, волонтери, медики.
Одним із таких героїв є старшина 30-ї бригади Улітенков Сергій Олександрович.
Вже понад 12 років Сергій віддав ЗСУ. За плечима досвід миротворчих операцій, багатьох навчань в Україні та за її межами, а також бойовий досвід. З самого початку він на передових рубежах. Приймав безпосередню участь в боях за висоту Савур-Могила, с. Степанівка, н.п. Міусинськ, тримали оборону в Боково-Платово, Червона Поляна, Ілірія, Лутугино, Піски, Дебальцево, Луганське. І завжди попереду.
11 серпня 2014 при переміщені із с. Степанівка першим помітив ворожу замасковану зенітну установку та з озброєння БМП знищив її. Пізніше, в районі селища Ілірія, помітив диверсійно-розвідувальну групу противника. Прицільним вогнем з кулемета знищив снайпера та кулеметника, біля яких знайшли провід та вибухівку, тим самим, не давши змоги противнику замінувати та підірвати укріплення.
.jpg)
В січні 2015 після підриву БМП отримав контузію, але залишати поле бою відмовився. Наприкінці січня – на початку лютого керував діями підрозділу на взводному опорному пункті «Балу», де з бійцями 128 бригади тривалий час стримували навіть танкові атаки противника. Там же вивів з ладу ворожий Т-72, поціливши в нього двічі з РПГ.
До червня місяця під постійними мінометними та артилерійськими обстрілами разом з іншими хлопцями стримував противника на околицях смт Луганське.
6 червня відбувся черговий наступ противника і через особливості розташування опорного пункту противнику вдалось підійти на відстань 100-150 м. Під час відбиття цієї атаки противник почав обстрілювати наші позиції з мінометів. В той день було багато поранених та були загиблі. Сергій теж отримав важке поранення голови. Потім боротьба лікарів за його життя, тривале лікування, реабілітація. Лікарі кажуть, що якби не каска то він не вижив би.
На одне око Сергій бачить на 17 %, і відсутній фрагмент черепа. Проте, це не завадило старшині повернутися до себе в роту. Він знову разом з своїми хлопцями на передовій, він знову виконує свою чоловічу роботу.
«Це не лише моя нагорода, – розповідає Сергій – таку нагороду не менше ніж я заслуговують і мої бойові товариші – Шевчук Олександр, мій механік-водій, який за будь-яких обставин, а їх було дуже багато, був готовий їхати – в атаку, значить в атаку, відступати – значить відступати; Блохін Дмитро, який повністю віддавався в боях, неодноразово надавав медичну допомогу своїм пораненим товаришам, і вправно володів гарматою бойової машини, знищуючи неодноразову ворога, Діму, доречі, теж було важко поранено під час бою там де й мене; Кулініч Андрій – кулеметник, справді сміливий, справжній боєць, який під час відбиття нападу противника загинув в бою на опорному пункті «Балу». І таких хлопців у нашому батальйоні багато. Старшина Радіо Руслан, який після двох поранень продовжує виконувати бойову задачу на самій передній лінії, завдяки швидкому прийняттю рішень якого неодноразово залежало життя та здоров’я його підлеглих та виконувались самі складні завдання. Це по-справжньому героїчні та хоробрі українські воїни, але жоден з них не отримав заслуженої ними в боях нагороди, навіть посмертно!» – завершив Сергій.
