18 лютого на 74-му році життя помер Яків Зайко – народний депутат України першого скликання, журналіст, редактор, творець мирної «житомирської революції» 1989 – 1990-го років. Про це повідомляє telekritika.ua, посилаючись на інформацію головного редактора «Української літературної газети» Михайла Сидоржевського.
За його інформацією, це сталося між 16 і 17 годиною в київському метро. Вірогідна причина – зупинка серця.
«Ми з ним учора (18 лютого.)зустрілися на підході до перехрестя вулиць Інститутської і Шовковичної. Це було приблизно о 14 годині 30 хвилин. Удвох з письменником Василем Трубаєм ми йшли з Будинку письменників, щоб долучитись до кількатисячного гурту протестувальників, коли я почув, як мене хтось гукає. Це був Яків Зайко, який теж ішов у тому напрямку. Ми зустрілись як рідні і стояли поруч недалеко до перехрестя, спостерігаючи за подіями, які там відбувались, і обмінюючись думками. Яків Якович був як завжди мобільний, вигляд у нього був здоровий, він у своєму стилі коментував події (хто знав Якова Зайка, той розуміє, про що я кажу), лише я звернув увагу, що він кілька днів неголений – такого раніше ніколи я не бачив», – пише пан Сидоржевський.
Письменники спілкувалися, до них підходив нардеп Олег Ляшко.
«Буквально за кілька хвилин почалась перша (пробна) атака «Беркута», який стояв праворуч від Інститутської у дворах. Присутні на «Інститутській» — а це були переважно пересічні громадяни-мітингувальники і кілька десятків молодих хлопців, які кидали камінням у напрямку кордонів спецпризначенців (представників «Самооборони» з Майдану» там було зовсім мало) кинулись Інститутською у напрямку Банкової і Майдану. Я згубив і Зайка, і Трубая в натовпі. Почав їх шукати, але безрезультатно. Оскільки мій блокнот із телефонами залишався в Будинку письменників на Банковій, я пішов туди, і зателефонував Зайкові. На моєму телефоні зазначено час дзвінка: 15.49. Він щось відповів, наскільки я зрозумів, що в цей час він чи спускався в метро, чи вже був у вагоні. Чути було погано, і зв’язок обірвався. Я набрав знову, але він був "поза зоною"», – розповідає про подальші події пан Сидоржевський.
Після 17-ї години Михайлові Сидоржевському зателефонував Василь Трубай і сказав, що йому щойно подзвонив письменник Євген Пашковський і повідомив, що, коли він зателефонував Якову Зайкові щодо рукопису, невідомий чоловік, який представився міліціонером, відповів йому, що власник телефона мертвий, і помер він у метро.
Колишній мер Житомира, народний депутат першого скликання Віталій Мельничук підтвердив пану Сидоржевському, що Яків Зайко помер 18 лютого.
Водночас народний депутат Олег Ляшко на своїй сторінці у мережі Facebook повідомив, що Яків Зайко загинув на барикадах.
Яків Зайко народився 4 квітня 1940 року у селі Делятичі Новогрудського району Гродненської області, Білорусь. Своє життя він присвятив журналістиці. З 1984 року редагував інформаційний вісник «Новини Житомирщини», був секретарем правління обласної організації Спілки журналістів України. З 1989 року – голова журналістського кооперативу «Посередник», головний редактор газети «Трудова Волинь», головний редактор газет «Стенограма», «Фермер – вільний селянин» (м. Київ).
Як народний депутат України першого скликання (1990-1994) входив до складу Комісії з питань гласності та засобів масової інформації, був одним із засновників Народної ради.
