“Українська мова розвивається не завдяки законодавству, а перебуває в конфлікті з ним”, – Мойсієнко. ВІДЕО

У ЖДУ ім. І. Франка відбувся круглий стіл "Українська мова в Україні крізь призму чинного законодавства". Так під час обговорення доктор філологічних наук, професор Віктор Мойсієнко, вислови думку про те, що наразі, мова в нашій державі розвивається не завдяки, а в супереч закону, до якого, зокрема, є також багато питань.

Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор: «Запити українського суспільства на поширеність української мови значно вищі, аніж чинне законодавство може створити умови для її розвитку. Тобто, українська мова в теперішній Україні, розвивається не завдяки законодавству, а перебуває в конфлікті з ним. Я наводжу вам кілька прикладів. Перше: сьогодні ми живемо і створюємо наше мовне будівництво і культуру на основі закону «Про засади державної мовної політики», який прийнятий у 2012 році. Те, що це закон не є українським – це нічого не сказати. Більше того, маю припущення, що він був створений поза межами Україні, адже будь-яка інша нація навряд чи може розробити закон, у якому діалект своєї мови назвати окремою мовою. А от закон Ківалова і Колесніченка це зробив. І от уявляємо який процес запущено: закарпатський діалект української мови за чинним законодавством названо «русинською мовою». Тепер уявіть ланцюг, який може далі чекати Україну: галицька мова; гуцульська; поліська і т.д. Відтак, Україна перетворюється на мовний абсурд.

Далі розповідаю про перспективи для інших мов, і негації для нашої державної мови, які дає це закон. Так, Закон України «Про вищу освіту», прийнято і дякувати Богу, стаття, яка регламентує мову викладання у вишах, закінчується крапкою на фразі «мовою викладання у вищій освіті є державна». Але закон Ківалова і Колесніченка діє, і тому, не ввели поправку у цю статтю, так ввели в іншу – ст. 45, пункт 11. Мова йде про те, щоб здобути вищу освіту необхідно скласти ЗНО, варіанти завдань в якому формуються державною мовою. Після такого визначення мала б бути крапка, і так би було у Франції, Литві, Німеччині, але не в Україні. У нас стоїть кома і далі «для корінних народів, для національних меншин, держава забезпечує право якщо вони здобували середню освіту мовою нацменшин, складати ЗНО мовою нацменшин або мовою корінних народів. Для прикладу, в Україні, за різними підрахунками, 1199 шкіл, у яких навчальний процес проводиться російською мовою».

Також під час круглого столу було оприлюднено результати соціологічного опитування про стан української мови в обласному центрі. Анкетування проводили студенти інституту філології та журналістики під керівництвом викладачів кафедри української мови університету.

Так, участь в опитуванні взяли 623 респонденти, серед яких представники різних сфер — освітяни, культурні діячі, журналісти, військові та поліцейські, продавці, фінансисти, підприємці.

90 % з них вказали українську мову як рідну і лише 10 % такою для себе вважають російську. Водночас із відповідей на наступні питання стає зрозуміло, що і українською, і російською мовою вони володіють майже на однаковому рівні, а у спілкуванні послуговуються обома мовами. Багатьом комфортно спілкуватися російською мовою вдома, на роботі. Цією мовою читають новини, переглядають телепередачі, тощо. На такий курс двомовності, на думку Віктора Мойсієнка, українця підштовхує знову ж таки недосконале законодавство, мас-медіа та ряд інших чинників.

Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор: «Єдина країна – единая страна» – ось послідовно впроваджуваний девіз на двомовність починає давати свої плоди. Відповідно, мешканець нашого обласного центру, сприймав все крізь цю призму і тому, у відповідях в анкеті, він вказує, що готовий говорити/читати і т.д обома мовами (українською та російською), хоча у іншій відповіді він вказав, що рідна мова – українська. От і йде мешканець Житомира слідом за законодавством, мас-медіа і подібними лозунгами про двомовність. Виходить така