Він займався будівництвом, і планував поїхати за кордон на службу у Французькому Легіоні, аби заробити гроші на власне жило. Свої наміри підкріпляв діями. Проте, зробивши закордонний паспорт, візит до консульства Дмитро відклав, з тії причини, що в нашій країні розпочалась Революція…
Коли ж весною 2014-го в Києві акції протесту завершилися, але почався російський наступ на Крим – служити він таки пішов. Але у складі Збройних сил України.
«Так склалося, що зібрався я за 40 хвилин. Був березень, ми як раз готували до здачі об’єкт. Перший раз мені зателефонували з військкомату, щоб просто уточнити дані. Я уточнив їх по телефону, аби не втрачати час на дорогу. І за кілька тижнів, коли об’єкт був зданий, приїхав до військкомату. Там мені задали лише одне питання: «Підеш?». Я відповів: «Звичайно», – розповідає Дмитро.
Автобус, що їхав у 95-ту частину вже чекав біля військкомату на майбутніх десантників. Дмитрові дали півгодини, щоб з’їздити за речами додому.
«Поїхав попутками в село, зібрав речі, приїхав назад, а у військкоматі кажуть, що не можуть знайти мою справу. Сказали, що будуть шукати, і щоб я приїздив іншим разом. Коли дізнався, що автобус їде в 95-ту, я сказав – або зараз поїду, або не поїду взагалі. Зробили нову справу, і я таки поїхав», – згадує він.
Після нетривалого навчання під Житомиром, Дмитро їде служити на Донбас, у складі розвітроти 95-тої ДШБ. Влітку 2014-го бере участь в Рейді, під час якого наші військові прорвали лінію оборони сепаратистів, здійснили марш від Слов’янська до Маріуполя, знищили кілька російських артилерійських батальйонів, які перебували вже на українському боці кордону.
«Про те, що ми брали участь в рейді – ми дізналися вже після його завершення. Тоді ж ніхто не знав, що це за операція, які її масштаби та значення. Ми просто робили свою роботу», – розповідає він.
Після рейду Дмитро зі своїм підрозділом рушає у Піски, і далі бере участь в операції у Донецькому аеропорту.
«У Пісках ми пробули десь два місяці і час від часу їздили в ДАП. Возили туди БК, продукти, воду, забирали поранених, і так по колу», – згадує він той період служби.
Після ДАПу – нетривала відпустка, і знову повернення в зону АТО, де на той момент вже згортається котел під Дебальцево.
«У самому Дебальцево я не був. Кілька днів буквально провів на позиціях поруч. Наші вже відходили на той момент. А завершив службу у березні 2015-го, таким чином прослужив рівно рік», – зазначає він.
Після демобілізації майже півроку Дмитро не полишає думку повертанутися на війну.
«Не знав, що робити, не міг себе знайти. Стримувало те, що активні бойові дії майже припинилися і в АТО постали інші задачі. І одного дня, вже восени, зустрів знайому, ми розговорилися. Вона запитала, чим я б хотів займатися? Я згадав, що колись, ще у дитинстві, хотів займатися масажем. Проте, знань необхідних я не мав. Вона мені порадила дипломованого мануального терапевта в Білій Церкві, який погодився мене безкоштовно вчити. Я спостерігав як він працює, а потім записався на безкоштовні курси масажу для учасників АТО, щоб отримати більше теоретичних знань, а головне диплом. Так все і почалося», – розповідає Дмитро про початок нового етапу в житті.
Після безкоштовних курсів, він поступає на платні, опановує нові техніки, і наважується на відкриття власної справи – масажного кабінету.
«Назва кабінету з’явилася завдяки другу, якому я розповідав, що планую відкриття. Він запитав: «То що, ти будеш Кіборг-масаж робити?». І я подумав – ось воно. Для мене це не пов’язано зі службою, але це можливість вирізнятися з поміж конкурентів», – каже Дмитро.
Зараз він навчається на Реабілітолога, має постійну клієнтську базу і запис на кілька днів вперед.
«До служби я плив наче за течією, не наважуючись щось міняти. Після повернення з війни зрозумів, що змінювати щось в тому числі в країні, треба починаючи з себе. Військовий досвід дав впевненості в своїх силах і змогу побороти страх перед складнощами. І тепер я роблю те, що і мені справді подобається, і те, що приносить користь людям”, – резюмує Дмитро.
Вера Прохира
Проект "Повернись живим"
