У Росії їх називають «карателями», у себе на Батьківщині вважають справжніми захисниками-героями. Один із таких – старший сержант Руслан Циркевич – служить за контрактом у 26-й Бердичівській артилерійській бригаді. У зоні АТО побував двічі – з початку липня по кінець серпня 2014-го та з грудня 2014-го по лютий 2015-го.
Про це йдеться у сюжеті "ВІК".
Руслан Циркевич, командир гармати 4-го гарматного самохідного артдивізіону: «Все мои друзья, братья, сослуживцы, с которыми я воевал в зоне АТО, понимали куда едут – защищать свою Родину, чтобы террористы не проникли дальше. Определилась буферная зона, и нашей задачей было не дать им дальше пройти на нашу землю.»
Його підрозділ у зоні АТО прикривав механізовані частини Збройних сил України, розповідає старший сержант: техніка у розпорядженні, каже, була потужна, що дозволяло ефективно боротися з бандоагресорами.
Циркевич – один із тих самих онуків, діди, яких боролися проти фашистів. Коли німці ступили на територію Радянського Союзу Руслановому діду – Миколі Рожку – було лише 11 років. Він народився на білоруській Гомельщині, що з приходом фашистів перетворилася на край партизанської слави. Юний Микола добре знав рідні місцевини – болота й ліси, тим і став у пригоді партизанам, які діяли на тамтешніх територіях.
Руслан Циркевич: «Во время войны дед мой начал скрываться, когда немцы взяли в плен его село. Они расстреливали людей, сжигали все на своем пути. В Белоруссии полно болотистых и лесистых мест – там он и скрывался. Помогал партизанам проходить болота, обходить опасные места, перегруппировываться. Дед очень сильно им помогал, можно сказать – жил с ними и воевал.»
