Більше 100 днів тому один з останніх захисників Донецького аеропорту потрапив у полон. І досі не повернувся додому, повідомляють "Факти".
– Якби не мій молодший син Сергій і не бойові товариші Олега, я б, напевно, вже зійшла з розуму, – каже мати комбата 90-го батальйону 81-ї десантної бригади Олега Кузьміних Надія Григорівна. – Відтоді як син в руках ворога, ніхто з його командування мені не дзвонив. Тільки однополчани до нас додому приходили. Потрапили разом з Олегом в полон Саша Скрипнюк і Юра Шкабура, яких звільнили 22 лютого, дякували нам, батькам, за те, що ми виховали такого командира, а Олега – за подароване життя. «Якби не комбат Кузьміних, нас уже не було б на цьому світі», – сказав тоді Юра, ставши на коліна.
Комбат 90-го батальйону 81-ї десантної бригади підполковник Кузьміних разом зі своєю бойовою групою в ніч на 20 січня проник в Донецький аеропорт, щоб забрати поранених. Але, на жаль, разом з 15 бійцями потрапив у полон. У перший же день був жорстоко побитий і розстріляний один з «кіборгів» – кулеметник Ігор Брановицький.
– На жаль, лише через час стало відомо про те, що деякі хлопці, які перебували з моїм сином в Донецькому аеропорту в останній день його оборони, не в полоні, а загинули, – каже Надія Кузьміних. – Але Олег живий, і я сподіваюся, що він ось-ось повернеться додому. Нещодавно, на 95-й день його полону, син мені наснився. Він постукав у двері і покликав: «Мамо, відкрий». Думками я постійно з ним.
Коли Олег Кузьміних йшов на війну, Надія Григорівна попросила його залишити вдома свою футболку.
– Тепер я часто дістаю цю футболку, що зберегла запах мого сина, – каже мати комбата. – І з ковдрою, яка подарували товариші Олега, не розлучаюся. Бійці, які вирвалися з полону, розповіли, як наглядачі кинули їм у холодну камеру шматки ковдр. Хлопці зібрали їх і закутали свого комбата, який був побитий майже до несвідомого стану. Можливо, це врятувало Олегу життя. Адже вони потрапили в полон в січні, а спати в перші дві доби їм довелося на голій підлозі …
Коли ми з чоловіком побачили по телевізору Олега серед полонених, зігнаних на обстріляну зупинку громадського транспорту в Донецьку, тут же кинулися телефонувати в його військову частину. Нам сказали, що зв’яжуться з нами пізніше, але так і не зробили цього.
За словами жінки, командування і сьогодні не особливо йде на контакт.
– Ніхто, крім друзів і близьких Олега, що не згадав, що в полоні йому виповнилося 38 років, – нарікає Надія Григорівна. – А у військовій частині, в якій служили чоловік, а потім син, ніхто не привітав мого чоловіка з ювілеєм. Цю дату ми відзначили, на жаль, без Олега (22 квітня кадровому офіцерові Володимиру Івановичу Кузьміних виповнилося 60 років. – Авт.).
Втім, не відчули особливої ??турботи і близькі інших захисників Донецького аеропорту, що були національними символами мужності і стійкості все 243 дня оборони стратегічного об’єкту.
– Про те, що сім’ям військовополонених «кіборгів» командування не приділяє уваги, ми дізналися після того, як створили ініціативну групу «Kombat» і групу в соцмережах «Врятуємо героя – "кіборга" Олега Кузьмініх», де розміщували звіти про відвідування родичів бойових товаришів Олега, – говорить молодший брат комбата Сергій Кузьміних.
Сергій відвідав сім’ї всіх полонених однополчан старшого брата. Довелося йому бувати і на похоронах загиблих бійців. Завдяки родині Кузьміних місцева влада і депутати нарешті дізналися, що дружина і троє дітей загиблого кулеметника Руслана Коношенко живуть в бідності і неймовірній тісноті в гуртожитку, переобладнаному з казарми. З’ясували, що у «залізних кіборгів» є діти та дружини, які існують буквально на копійки і потребують уваги оточуючих і держави.
Є дружина і двоє дочок і у Олега Кузьміних. Молодша недавно здала тести для вступу в перший клас.
– Ірочка виліпила в дитячому садку з тіста голубку і сказала, що ця пташка повинна принести татові свободу, – говорить Тетяна, дружина Олега Кузьміних. – Ми щодня молимося про його звільнення. Але нам ніхто нічого не обіцяє …
Прес-служба Генштабу повідомляє, що робота з визволення бійців під егідою СБУ не припиняється, але протилежна сторона поки відкладає свої рішення про обміни. Тому сім’ям військовополонених залишається набратися терпіння і чекати.
