У санаторії «Тетерів» у імпровізованому таборі для переселенців із зони АТО живе 137 чоловік – в основному жінки і діти.
Про те, як живеться переселенцям пишуть журналісти видання lb.ua.
Гаряча вода – в одному загальному душі за розкладом (де є бойлер, пожертвуваний місцевим підприємцем), пральних машин – чотири, з них працює тільки одна. Усередині корпусу споруди 30-х років – залишки сталінського ампіру: високі стелі, ліпнина, сходи, балюстрада. І малесенькі сирі номера, в яких насилу поміщаються два ліжка, роздовбана сантехніка і немає гарячої води.
У санаторії «Тетерів» ще кілька будиночків з єврономерами: поки там живуть перші з переселенців, які прибули 29 травня. «Але, можливо, скоро нас переселять – коли прибудуть відпочиваючі за контрактом», – зізнаються біженці. Також на території санаторію живе кілька людей з Майдану. Вони допомагають з охороною та ремонтом – наприклад, упорядковують порожні поки корпуси.
Молодий сімферополець Юра, поранений на Грушевського, завідує клубом – проводить дискотеки, майстер-класи з танців (на території санаторію є актовий зал з кінотеатром і окремо клуб). Харчуються гості санаторію організовано в їдальні, де готують співробітники за допомогою чергових. Є точка Wi-Fi, комп’ютер і ігрова приставка, Юра мріє реанімувати більярдний стіл. Щоранку – загальні збори, де обговорюються і вирішуються організаційні питання. Діти різного віку носяться територією – для них є велосипеди, роликові ковзани, дитяча кімната, повна всіляких іграшок, організований дитячий сад. «Ми хочемо більшу частину іграшок зібрати, випрати і віддати в дитячий будинок, – розповідає одна з переселенок, – все одно для наших дітей це занадто багато».
Наташа, перукар з Києва, приїхала постригти всіх бажаючих: минулого тижня її сеанси вже відвідав десяток клієнтів, сьогодні зібралося не менше. Протягом дня до стоянки біля санаторію постійно під’їжджають машини – люди привозять печиво, побутову хімію, фарби. Великий мікроавтобус з Коростеня привіз допомогу, зібрану місцевими жителями – багато речей, постільної білизни, ковдр і продуктів: «Збирали усім містом, – розповідає дівчина, якій треба сфотографувати вивантажені речі для звіту. – Найбільше дали підприємці з базару ».
Отриману допомогу місцеві розсортували за категоріями – одяг-взуття, постільна, продукти, побутова хімія – і відвезли на склад, де допомога буде розподілятися з урахуванням потреб. «Проблем тут ні з чим немає, ні з харчуванням, ні з ліками, – каже одна з місцевих молодих мам. – Все, що треба, відразу ж привозять».
Сьогодні 137 чоловік живуть там виключно на пожертвування. Всі продукти доставляють або місцеві жителі, або громадські організації.
Одна з проблем табору – відсутність досвіду обліку та розподілу речей і продуктів. Поки що в цій сфері твориться хаос. Але з кожним днем ??все налагоджується: при нас хлопці з Майдану фарбують фасади, лагодять сантехніку і проводку. Санаторій потроху приводиться в порядок; всі облаштовуються і обживаються, незважаючи на те, що хочуть додому.
«Тут, в Коростишеві, є робота: вже приходили з гранітного кар’єру і пропонували роботу чоловікам. Правда, чоловіків тут небагато – але начебто, один пішов, – розповідає дівчина-волонтер. – Для жінок пропонували 4 місця в громадському харчуванні, ми зараз допомагаємо їм зробити санітарні книжки».
Одна з головних активісток – 32-річна Саша з Донецька. Її чоловік-програміст днями має теж приїхати в табір. Саша вирішує всі питання – контактує з волонтерами, координує замовлення, розподіляє привезену допомогу. «Не фотографуйте нас і не згадуйте прізвищ! У нас же залишилися сім’ї та чоловіки там, не хочемо їх підставляти. Там, в Донецьку, якщо дізнаються, хто за Україну, приходять додому, викрадають і б’ють», – просить Саша.
Сім’я 22-річної Юлі з Донецька кинулася їхати «як все почалося». «Я прийшла на вокзал, а там були кілометрові черги до кас, – розповідала Юля. – Я простояла дві з половиною години, щоб з’ясувати, що квитків до Києва немає. Більшість прагнули купити квитки в Київ або в Москву – все було розкуплено на два тижні вперед». Юля купила квиток «куди був», і звідти вже добиралася до Києва.
У деяких людей (в основному у тих, хто приїхав з Луганської області) немає паспортів – порвали на блок-постах, і як їх відновлювати, незрозуміло. Правда, в табір приходили представники правоохоронних органів Коростишева і обіцяли допомогти.
Ольга сама вивезла за кермом маму і семирічного сина. «Два дні їхали за зеленку, об’їжджаючи блок-пости, – розповідає вона. У Слов’янську у Ольги залишився чоловік, якого поранило випадковим осколком на вулиці: – У лікарні нікого немає. Дівчина-волонтер витягла осколок і перебинтувала йому руку. Лікарів немає, усі розбіглися. Так само немає світла, води, газу. Працює тільки один продуктовий магазин. Світло залишився в одному районі, туди мій чоловік ходить заряджати телефон раз на три дні, до родичів. Їду готує з двома літніми сусідками на багатті, воду бере з річки. Він намагався виїхати, і на автобусі, і на мопеді – його завернули, як він зрозумів, на посту Нацгвардії», – говорить Ольга.
Ми дивуємося, а присутній при розмові майданівець Юра обіцяє розібратися і якщо що, допомогти.
Одна з основних тем для обговорень сьогодні – це нібито невдячність біженців та їх невдоволення наданою їм допомогою. Бувало таке, що волонтери організовували жителям санаторію екскурсії, а потім у фейсбуці скаржилися, що ті в автобусі кричали «Слава Росії!»
У санаторії «Тетерів» будь-які сепаратистські висловлювання заборонені. Одну сім’ю, яка порушила правило, виселили – просто виставили вранці за межі табору.
У зв’язку з цим хочу провести паралель. Уявіть своїх сусідів по підїзду – чи всі вони милі, ввічливі люди, готові погоджуватися з усім, що ви робите для їх блага? Якщо ви сумніваєтеся в тому, що завжди знайдуться незадоволені, спробуйте розфарбувати ваш двір або розбити там клумбу: кілька людей обов’язково вкаже вам на те, що троянди красивіші за ромашки, а малювати можна й краще.
На жаль, це риса, притаманна будь-яким співтовариствам – завжди знайдеться хтось, хто зіпсує враження від усього колективу. До того ж умови, в яких опинилися переселенці з Донецька, не можна назвати ідеальними: я особисто спробувала поставити себе на їх місце, і здригнулася від необхідності їсти і пити за розкладом, купатися не кожен день, прати руками.
Зрозуміло, це в будь-якому випадку краще, ніж ховатися в підвалі з дітьми, але на психологічний стан не діє заспокійливо, пише журналіст видання.
«Ми приїхали злі всі, напружені – зізнається Саша. – Але зараз багато з нас відтанули, тому що волонтери з різних міст приділяють нам дуже багато уваги і турботи».
