Мабуть, ніколи за останні роки робота психологів в Україні не була настільки важливою, як сьогодні. Ще після трагічних подій на Майдані багато людей переживали посттравматичний розлад.
Однак сьогодні, на жаль, ще більше людей потребують психологічної допомоги – в першу чергу це військові в зоні АТО, а також їхні родини. Зараз психологи на волонтерських засадах ведуть велику роботу в цьому напрямі. Серед таких психологів житомирянин Віталій Климчук, який наразі є координатором Асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій на Житоморщині.
Про це пише mediasapiens.ua
Віталію, українці вже кілька місяців перебувають в інформаційній пастці – можуть відчувати страх та відчай після перегляду новин, але й не дивитись їх не можуть. Ситуація особливо погіршилася після краху «Боїнга». Як краще поводитися в такій ситуації, щоб не впасти в паніку? Чи доцільно зменшити перегляд новин?
Це дуже вдале визначення – інформаційна пастка. І дивитися-слухати важко, і відключитися складно. Чому так? Бо стеження за новинною стрічкою дає зараз людям найнеобхідніше – ілюзію контролю ситуації: «допоки я стежу за новинами, я контролюю свій світ». Допоки людина в новинному потоці – вона знає, що і де відбулося, і зауважте, важливо отримувати потік саме найновіших, останніх новин. У чому пастка? Власне, в тому, що насправді знання того, що й де відбувається, не дає справжнього контролю ситуації. Ми знаємо, що кожного дня наші хлопці дивляться у вічі смерті, щодня – поранені, щогодини – нова загроза… й нічого насправді зробити не можемо. Це внутрішній конфлікт, який розриває нас ізсередини, виснажує фізично й духовно. Хтось почувається відповідальним за все, хтось борсається у спробах переконати своїх родичів із Росії, хтось вивільняє агресію в родині.
Та багато хто знаходить найпродуктивніший вихід – власне, він і найочевидніший: зробити щось. Це є й хорошим шляхом, щоб подолати панічний стан і щоб зменшити перегляд новин – допоки ти зайнятий цінною й важливою справою, тобі немає часу панікувати чи стежити за новинами щосекунди. Що і як робити? Є два шляхи: більш активний і менш активний. Менш активний – це пересилати кошти, поширювати й перевіряти важливу інформацію… Більш активний – знайти, приміром, волонтерську групу, встати із крісла й долучитися до роботи: піти в шпиталь, почергувати на складі, взяти участь у нараді, запропонувати свої ідеї. Хороша річ – почати зміни країни зі змін у своєму домі. Подивіться навколо – чи все вас влаштовує? Якщо ні – то що можна зробити?
Як на вашу думку, соціальні мережі сьогодні посилюють чи зменшують тривогу?
Із соціальними мережами – справа неоднозначна. З одного боку, вони так змінили швидкість доступу до інформації і сам інформаційний потік… Гадаю, саме соцмережі були одним із факторів Майдану, згадайте, як миттєво поширилася інформація. І як швидко люди відреагували. З іншого боку – тоді була можливість прямої реакції. Зараз її менше. Але в соцмережах ілюзії контролю більше, новини сучасніші, швидше змінюються, – тому вони й більше затягують. А через усвідомлення: «Я не можу відірватися від мережі», – провокують ще більше стресу. Інколи виникає думка: «Якщо я відірвуся від стрічки новин, проґавлю щось надзвичайно важливе…». Але річ не в тім, що ви щось проґавите: річ у тім, що допоки ви сидите в мережі, повз вас проходить найважливіше – можливість зробити реальну справу. Це як (нехай пробачать мене езотерики) днями медитувати, посилаючи світлу енергію в зону АТО, замість відвідати когось із наших хлопців і передати йому ліків. Ілюзія контролю й ілюзія діяльності.
Які меседжі та ідеї слід було б транслювати у медіа – щоб не посилювати тривогу, а навпаки, допомагати суспільству?
Основні меседжі, що транслюють психологи людям, яким надається перша психологічна підтримка (за стандартами ВООЗ) такі: 1) з тобою поруч є людина, готова прийти на допомогу; 2) ти маєш сили жити, маєш ресурси, тож давай їх знайдемо й використаємо. Гадаю, цим можна скористатися. Світ навколо нас – це зараз текстовий світ, світ історій, світ пояснень. І медіа – основний транслятор цих текстів. Мені би хотілося, щоб ці тексти були більше про те, що ми можемо зробити для себе, для інших. Як і хто вже щось зробив? Як до них приєднатися? І йдеться не лише про АТО, але й про свій під’їзд, вулицю, місто, район, область… Щоб кожен із нас відчув відповідальність за себе й за інших і почав, як мінімум спробував щось зробити.
Розкажіть, будь ласка, про діяльність психологів-волонтерів на Житомирщині, в якій ви зараз берете участь. З ким ви працюєте?
Ми є складовою Української Асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій, яка виросла із психологічної служби Майдану. Майдан пішов у серця й душі, а в психологів-волонтерів з’явилися нові завдання… Зараз у нас декілька напрямків роботи. Організаційно координація йде із МНС, військкоматами, районними та обласною радами, госпіталем, іншими волонтерськими групами. Сутнісно – ми почали свого часу роботу із психологічної підтримки родин військових, які загинули в АТО. Потому почали роботу з родинами тих військових, які зараз перебувають на службі. Зараз системно працюємо з пораненими в нашому військовому госпіталі. Також працювали з переселенцями у двох таборах, у м. Коростишеві та с. Зарічани Житомирського району. Що вражає, то це готовність психологів відгукуватися й працювати. Так, наразі в переліку волонтерів – 27 фахівців, готових працювати безкоштовно, більше того, самим вкладати кошти у свою освіту. Це важливо, бо зараз стикаємося з проблемами, до яких більшість не була готова ані фахово, ані особистісно. Професійна робота потребує додаткового навчання, а воно – певних коштів, бо навіть закордонні фахівці, готові прилетіти й навчати безкоштовно, потребують оплати перельоту, їм треба десь жити, треба місце для проведення навчання…
