Мабуть,  ніколи за останні роки робота психологів в Україні не була настільки  важливою, як сьогодні. Ще після трагічних подій на Майдані багато людей  переживали посттравматичний розлад.
  
Однак  сьогодні, на жаль, ще більше людей потребують психологічної допомоги –  в першу чергу це військові в зоні АТО, а також їхні родини. Зараз  психологи на волонтерських засадах ведуть велику роботу в цьому напрямі. Серед таких психологів житомирянин Віталій Климчук, який наразі є координатором Асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій на Житоморщині.
Про це пише mediasapiens.ua
Віталію,  українці вже кілька місяців перебувають в інформаційній пастці – можуть  відчувати страх та відчай після перегляду новин, але й не дивитись їх  не можуть. Ситуація особливо погіршилася після краху «Боїнга». Як краще  поводитися в такій ситуації, щоб не впасти в паніку? Чи доцільно  зменшити перегляд новин?
Це дуже  вдале визначення – інформаційна пастка. І дивитися-слухати важко,  і відключитися складно. Чому так? Бо стеження за новинною стрічкою дає  зараз людям найнеобхідніше – ілюзію контролю ситуації: «допоки я  стежу за новинами, я контролюю свій світ». Допоки людина в новинному  потоці – вона знає, що і де відбулося, і зауважте, важливо отримувати  потік саме найновіших, останніх новин. У чому пастка? Власне, в тому, що  насправді знання того, що й де відбувається, не дає справжнього контролю  ситуації. Ми знаємо, що кожного дня наші хлопці дивляться у вічі  смерті, щодня – поранені, щогодини – нова загроза… й нічого насправді  зробити не можемо. Це внутрішній конфлікт, який розриває нас ізсередини,  виснажує фізично й духовно. Хтось почувається відповідальним за все,  хтось борсається у спробах переконати своїх родичів із Росії, хтось  вивільняє агресію в родині.
Та багато  хто знаходить найпродуктивніший вихід – власне, він і найочевидніший:  зробити щось. Це є й хорошим шляхом, щоб подолати панічний стан і щоб  зменшити перегляд новин – допоки ти зайнятий цінною й важливою справою,  тобі немає часу панікувати чи стежити за новинами щосекунди. Що і як  робити? Є два шляхи: більш активний і менш активний. Менш активний – це  пересилати кошти, поширювати й перевіряти важливу інформацію… Більш  активний – знайти, приміром, волонтерську групу, встати із крісла й  долучитися до роботи: піти в шпиталь, почергувати на складі, взяти  участь у нараді, запропонувати свої ідеї. Хороша річ – почати зміни  країни зі змін у своєму домі. Подивіться навколо – чи все вас влаштовує?  Якщо ні – то що можна зробити? 
Як на вашу думку, соціальні мережі сьогодні посилюють чи зменшують тривогу?
Із  соціальними мережами – справа неоднозначна. З одного боку, вони так  змінили швидкість доступу до інформації і сам інформаційний потік…  Гадаю, саме соцмережі були одним із факторів Майдану, згадайте, як  миттєво поширилася інформація. І як швидко люди відреагували. З іншого  боку – тоді була можливість прямої реакції. Зараз її менше. Але в  соцмережах ілюзії контролю більше, новини сучасніші, швидше змінюються, – тому вони й більше затягують. А через усвідомлення: «Я не можу відірватися від мережі», –  провокують ще більше стресу. Інколи виникає думка: «Якщо я відірвуся  від стрічки новин, проґавлю щось надзвичайно важливе…». Але річ не в  тім, що ви щось проґавите: річ у тім, що допоки ви сидите в мережі, повз  вас проходить найважливіше – можливість зробити реальну справу. Це як  (нехай пробачать мене езотерики) днями медитувати, посилаючи світлу  енергію в зону АТО, замість відвідати когось із наших хлопців і передати  йому ліків. Ілюзія контролю й ілюзія діяльності.
Які меседжі та ідеї слід було б транслювати у медіа – щоб не посилювати тривогу, а навпаки, допомагати суспільству?
Основні  меседжі, що транслюють психологи людям, яким надається перша  психологічна підтримка (за стандартами ВООЗ) такі: 1) з тобою поруч є  людина, готова прийти на допомогу; 2) ти маєш сили жити, маєш ресурси,  тож давай їх знайдемо й використаємо. Гадаю, цим можна скористатися.  Світ навколо нас – це зараз текстовий світ, світ історій, світ пояснень.  І медіа – основний транслятор цих текстів. Мені би хотілося, щоб ці  тексти були більше про те, що ми можемо зробити для себе, для інших. Як і  хто вже щось зробив? Як до них приєднатися? І йдеться не лише про АТО,  але й про свій під’їзд, вулицю, місто, район, область… Щоб кожен із нас  відчув відповідальність за себе й за інших і почав, як мінімум спробував  щось зробити. 
Розкажіть, будь ласка, про діяльність психологів-волонтерів на Житомирщині, в якій ви зараз берете участь. З ким ви працюєте? 
Ми є  складовою Української Асоціації фахівців із подолання наслідків  психотравмуючих подій, яка виросла із психологічної служби Майдану.  Майдан пішов у серця й душі, а в психологів-волонтерів з’явилися нові  завдання… Зараз у нас декілька напрямків роботи. Організаційно  координація йде із МНС, військкоматами, районними та обласною радами,  госпіталем, іншими волонтерськими групами. Сутнісно – ми почали свого  часу роботу із психологічної підтримки родин військових, які загинули в  АТО. Потому почали роботу з родинами тих військових, які зараз  перебувають на службі. Зараз системно працюємо з пораненими в нашому  військовому госпіталі. Також працювали з переселенцями у двох таборах, у  м. Коростишеві та с. Зарічани Житомирського району. Що вражає, то це  готовність психологів відгукуватися й працювати. Так, наразі в переліку  волонтерів – 27 фахівців, готових працювати безкоштовно, більше того,  самим вкладати кошти у свою освіту. Це важливо, бо зараз стикаємося з  проблемами, до яких більшість не була готова ані фахово, ані  особистісно. Професійна робота потребує додаткового навчання, а воно –  певних коштів, бо навіть закордонні фахівці, готові прилетіти й навчати  безкоштовно, потребують оплати перельоту, їм треба десь жити, треба  місце для проведення навчання…
 
		 
	