Олег Ліщук, 19-річний студент Полтавського університету економіки і торгівлі півтора роки займався рукопашним боєм, який вимушений був покинути. В один день перед хлопцем постав вибір: навчання або тренування, пише Мій Житомир.ТВ.
– Мені подобається займатися спортом. Люблю футбол, теніс, шахи.
Що тебе підштовхнуло до того, аби одного дня залізти на міст і, можливо, налякати тих людей, які знаходилися поруч?
– Я вирішив зруйнувати міф про те, що у чоловіків зник дух воїна, і вони перестали добиватися серця своїх коханих. Я покохав Янгола і не на словах, а на ділі вирішив продемонструвати свої почуття.
Кожен свій рух на мосту екстемал попередньо відпрацьовує на стадіоні. Серце бажало подвигу і завдяки своїй музі, хлопець пішов на подвиг, переборовши всі свої страхи.
– Я придумав декілька елементів, які хотів би виконати. Попрактикувався та відпрацював їх на стадіоні. І вперед.
Хто підтримував тебе «на першому кроці»?
– Ніхто не підтримував. Навіть тоді, коли я попросив друзів пофотографувати, вони відмовилися. Сказали, що не хочуть знімати останні моменти мого життя. Тому мені довелося наймати фотографа, аби він зробив декілька кадрів. Загалом, знайомі не дуже вірили в мої сили, а коментарі під фотографіями, які я виставив ВКонтакті були не найкращими.
Які зараз у тебе відносити з тією дівчиною заради якої ти наважитися стати без страховки на міст?
– На жаль, поки що ця історія не мала happy endу… Але я вдячний за все, що вона для мене зробила. На сьогоднішній день у нас залишилися теплі відносини. Саме завдяки їй я навчився перемагати самого себе.
Що ти відчуваєш, коли стоїш на підвісному мосту, а внизу – 40 метрів до землі?
– Страх. Це природно для кожній людині. Всі бояться. Але є люди, які можуть подолати свій страх. Я просто малюю для себе уявну лінію, переступаю її, і страх залишаю позаду. Потім гору бере адреналін.
Всім, хто коли-небудь наважиться на подібний крок, Олег радить починати роботу, перестрахувавшись.
– Я б все-таки не радив починати нікому без страховки. Наприклад, коли я це робив, то багато чого і сам не передбачив, хоч і зробив набагато більше, ніж на стадіоні, завдяки адреналіну. Головне в цей момент не втрачати голову. Першого разу дуже страшно, ноги підкошуються. Одне діло робити це на стадіоні, інша – на висоті.
Яка була реакція у людей, що стояли на мосту?
– По-перше, міст хитався, що вже говорити про троси, на яких я стояв. Фото робилися восени, і вже було прохолодно. Руки потрібно було часто розігрівати. Але найбільшою перешкодою стали люди, які кричали знизу. Тому доводилось чекати, поки вони заспокояться і підуть.
Береженого Бог береже, саме цього вислову мають притримуватися всі, хто коли-небудь захоче повторити подвиг житомирянина Олега Ліщук.
