Осінній Житомир — це завжди трохи меланхолія. Мокре листя під ногами, птахи, що граються біля калюж, і люди, які поспішають у своїх справах, опустивши плечі під вагою холодного повітря.
Після вихідних дощів місто знову ожило — робітники зварюють огорожі, хтось несе пакети через пішохідний перехід, інші — просто мовчки йдуть повз, думаючи про своє.
На кадрах, зроблених “Першим Житомирським”, — звичайні моменти буденного життя: вологий асфальт віддзеркалює фасади старих будинків, на червоно-білій “зебрі” залишилися сліди від чергової зливи, а голуб п’є воду просто з калюжі.
Це Житомир, який не прикрашає себе для камери — він просто є. Простий, звичний, справжній.
Осінь робить його повільнішим. Люди ховають руки в кишені, вдягають капюшони, але не перестають рухатися. І навіть у холодних відтінках жовтневого дня є щось затишне — ніби місто дозволяє собі трохи втомитися.
Автор: Євгеній Старчук
