В Житомирі на фасаді гуманітраної гімназії № 23 5 червня відрили меморіальну дошку Євену Концевичу – одному з кращих представників житомирської прозової школи, прозаїку-шістдесятнику, який практично все життя був прикутий до ліжка.
Стрибнувши зі скелі в річку Тетерів, 17-річний Євген пошкодив хребта й став майже нерухомим. Той день 1952 року назавжди залишився пам’ятним, адже, за словами літератора, він «скрутив собі в’язи і став письменником». У письменницьку й перекладацьку царину його штовхнув саме нещасний випадок, бо з дитинства хлопець мріяв стати ветеринаром і лікувати тварин.
На заході у дворі гімназії друзі та колеги Концевича згадували про часті зустрчі з ним у його саду, а ще ділилися історіями з життя прозаїка. Кажуть, що людей для спілкування він обирав душею і в його оточенні було багато тих, хто вже увійшов в українську історію.
Концевича називають оптимістом та "островом стабільності", наголошують на його винятковому впливі на творення літературного процесу.
Поетеса Світлана Штатська (Гресь) мала нагоду бути знайома з Концевичем, а потім вела вечори його пам’яті. Жінка шкодує, що дошку відкрили лише зараз, а не одразу після смерті письменника.
"Ми завжди збиралися у тому саду. Там усім вистачало місця. До Євгена стільки людей приходило, серед них і Яків Зайко. Бувало Концевич жартував, що в нього у гостях стільки хламу було. Це так він узагальнено називав усіх музикантів, художників, письменників", – згадує Штатська.
Краєзнавець Георгій Мокрицький, який і став ініціатором встановлення дошки, підтримав пропозицію екс-голови Житомирської ОДА Сидора Кізіна про присвоєння гімназії № 23 ім’я Євгена Концевича, адже саме у цьому закладі він навчався. Керівництву гімназії Мокрицький порадив створити спеціальний кабінет, де б можна було знайомитися з історією українського шістедисятництва.
На заході також представили книги, в яких опубліковані нарис про Концевича і спогади про нього його близьких друзів.
Юлія ДЕМУСЬ
Більше фото в спільноті Першого житомирського в соцмережі
