В Україні з 17 по 20 серпня було встановлено національний рекорд «Найтриваліший радіомарафон двох ведучих», а також відповідно і світовий рекорд. Ця заслуга по праву належить Дмитру Єгорову та Юлії Карповій, які спільно з рідними та колегами Андрія Кузьменка взялися реалізувати цю ідею.
Обоє ведучі з Житомира, молоді та енергійні, а віднедавна ще й рекордсмени. Їх слухала, дивилася і за них вболівала вся країна, їх підтримували – писали повідомлення, пости у соцмережах, телефонували.
Саме це, за словами ведучих, неодноразово допомагало їм втриматися в ефірі. А ще вони завжди пам’ятали, що на рекорд пішли заради свого друга – артиста Кузьми «Скрябіна», з яким будували плани щодо найдовшого радіоефіру.
Безпосередньо перед ефіром Юля і Дмитро бачилися лише кілька разів – обговорювали організаційні моменти, однак у глядачів й слухачів склалося враження, що вони знайомі усе життя. Та й самі ведучі, після усього пережитого, вважають себе рідними людьми і вже думають над тим, як надалі спільно розвивати радіо «S.R.A.K.A.», де й було встановлено рекорд.
Варто відзначити, що новий національний та світовий радіорекорд становить 58 годин 40 хвилин і його вже внесли до ТОП-15 подій 24-го року Незалежності України. Разом з тим, Дмитро самостійно провів у ефірі ще кілька годин (до 65), принципово перевищивши результат своїх колег із «Русского Радио России».
Через кілька днів після цієї події своїми враженнями поділилися Юлія Карпова і Дмитро Єгоров, відзначаючи, що результатом задоволені і все ще продовжують приймати привітання та не вірять, що рекорд їм таки піддався.
«Після ефіру спав 10 годин, а коли прокинувся, то подумав: «шо то було і шо б пожерти»? Дня три не міг просто зрозуміти, як ми то зробили і чого в мене геть зовсім зник голос. Розуміння рекорду не давалося навіть тоді, коли дивився на сертифікат і читав вітання,- зізнається Дмитро. – Чесно кажучи, мало хто з моїх знайомих вірив, шо то можливо. Вітали всі – рідні, знайомі, незнайомі. Байдуже! Всі переживали і всі висловлювали слова підтримки! Ось шо важливо! Ну і моя мама сказала, шо горда мною! Для мене це найбільше визнання. Для мене цей рекорд, в першу чергу, – данина поваги Андрію, як людині, музиканту, шоумену, другу, синові, батьку і чоловіку. По-друге, це перевірка самого себе: на шо я здатний, як радіоведучий. З Юлею ніколи до цього не працювали і треба було знайти порозуміння, спільне шось, для того, шоб то робити. Та й власний організм перевірив на витривалість.
А життя після рекорду і так змінилось. В мене побільшало друзів і лайків у соцмережі. Насправді, свої сили я ще не до кінця відновив після тих безсонних днів і ночей, але думаю, що все нормально буде. Найтяжчою взагалі була 59 година, коли хотілося допомогти Юлі, а в самого вже голова геть зовсім не фуричила, пропав голос. Мабуть, рухався на автопілоті. Дурнувата, напевно, картинка була, але у будь-якому разі ми вистояли. Відео з ефіру я досі не переглядав і не збираюся цим займатися найближчим часом, але може якось згодом. Бачив фотки з першого і третього дня – мені вистачило. Дивитись важко».
Слухачі ще у перші кілька годин ефіру зійшлися на тому, що у Дмитра голос і манера спілкування дуже схожі на Кузьму, хоча ведучий переконує, що спеціально заради цього нічого не робив, але йому приємно, що люди це відзначили. Будь-які спроби копіювання називає дикістю і вдаватися до цього, аби бути схожим на Кузьму, не збирається.
За умовами встановлення рекорду, ведучим не лише доводилося працювати в прямому радіоефірі, але й під наглядом відеокамер, що на початкових етапах викликало певні незручності, але потім до цього усі звикли.
«Мене й досі труханить, бо здається, шо за мною хтось підглядає, – додає Єгоров. – Параноя якась. Всюди камери і люди підозріло дивляться. Під час ефіру постійно писали, то «приємного апетиту», то кинь сигарету. Одного разу навіть «спалили» пароль на моєму телефону. Відчував себе мавпою у зоопарку, але потім перестав зважати на це і повністю віддавався одній справі – спілкувався з гостями, підтримував розмову».
Так само 10-12 годин після ефіру проспала і Юлія Карпова, хоча думала, що спатиме годин 65. Каже, що своїм вчинком шокувала батьків, адже не до кінця розповідала їм, чим планувала займатися протягом трьох діб, а врешті мала рекорд. Перемоги дівчині бажали друзі та знайомі, але не були впевнені, що їй вдасться зробити задумане. Зате підтримка слухачів зробила свою справу – їх щирі слова залишаться у пам’яті й телефоні дівчини.
«Все було, наче в тумані, бо важко прийти до тями, коли збулася твоя заповітна мрія. Тепер треба ставити нові цілі, – говорить Карпова. – Тато мені зателефонував зі словами «Доброго ранку, рекордсмени». Батьки пишаються мною, а я не до кінця вірю, що ми це зробили. Наразі це найбільша авантюра мого життя, але знатиму, що можу все, а думки матеріалізуються. Я не пам’ятаю кілька крайніх годин ефіру та спілкування з Іриною Білик. Про це мені розповідали координатори проекту, слухачі, Діма, а ще бачила фото. Для мене й досі загадка, як напівсвідома я могла з нею про щось говорити, але певно спрацював досвід чи щось втрутилося згори. Зі студії вона вийшла трохи шокована, але в захваті. При зустрічі особисто спитаю в Ірини Білик про її враження.
Ми з Дмитром намагалися виручати одне одного. Коли він втратив голос, то я перебирала більше на себе, а він у свою чергу фактично витягував завершальні години рекорду. Рада, що Дмитро принципово продовжив працювати в ефірі, коли у нас вже був рекорд. Найважче було для мене працювати з 4.30 до 5 ранку, а далі вмикалося «друге дихання». В деяких момент після 55 години я перестала адекватно сприймати реальність і розуміння цього мені давалося так само важко. Також половина нашого успіху — це робота координаторів Нацреєстру. Не тільки ми з Дімою були хворі ідеєю, а й вони. Ілля і Олександра постійно тримали нас в тонусі, підтримували, радили, коли краще перерви робити, а коли не варто. Хтось з Житомира написав нам повідомлення, що наше місто славиться героїчними «кіборгами» 95 бригади, а тепер ще й «радіокборгами». Просто не передати нашого захвату від таких слів і взагалі пишаємося нашим містом, особливо в цей складний час».
Юля розповідає, що протягом 65 годин їх слухали мешканці різних міст України та сусідніх країн, а також були слухачі з Пакистану, Албанії, Чехії, США, Канади, Японії, Італії, Португалії, Ірландії, Фінляндії та інших.
«Я думаю, що Андрій був би вражений,- констатує Карпова. – Його пісні знали і любили у різних куточках, тому так багато людей приєдналося до марафону його пам’яті. Кузьмі 17 серпня мало б бути 47 років. Цей та наступні дні ми провели без нього, але з гарними історіями і розповідями про цю надзвичайну людину. Ми з гостями співали пісні «Скрябіна», презентували його останні роботи, співали коломийки, читали вірші, ділилися спогадами, розігрували подарунки. Була крута атмосфера».
«Взагалі думок про те, шо хтось не досидить – не було, бо то провал одразу. Тільки перемога. Коли побачив, шо після встановлення рекорду з Юлею все нормально і вона відпочиває, просто вирішив просидіти 61 годину для того, шоб мрія Кузьми збулася, – зауважив Єгоров. – Він просто хотів, шоб ми були ліпшими, ніж «Русское Радио Россия». Тому сидів з принципу. Коли годинник показав 60 годин, я схопився за голову і ледь не заплакав. В цей час в студії мене підтримував Шонік (кум Кузьми). Він стояв і плескав в долоні. Я не вірив.
А потім, коли закінчилася 61 година і всі готові були линяти з тої ефірки на матраци, я сказав: «Юля хотіла просидіти 65 годин. Тому я продовжу заради неї». Тут вже за голову схопився координатор з Нацреєстру. Без Юлі всьо було не то і так, але я ж визвався, тому треба було робить».
Сертифікат про встановлення національного рекорду буде зберігатися у радіо «S.R.A.K.A.». Дмитро і Юля планують поїхати в гості до батьків Андрія Кузьменка.
Юлія ДЕМУСЬ
