Виставку-флешмоб з нагоди Всесвітнього Дня української хустки 7 грудня влаштували у Поліському національному університеті в Житомирі. Зокрема, до уваги відвідувачів представили експозицію, до якої увійшли експонати  обласного краєзнавчого музею, керівника лабораторії-музею туристичного краєзнавства університету Анни Івченко,  хустки із родинної колекції викладачки агрономічного факультету Тетяни Коткової.

Під час відкриття заходу організатори поділилися інформацією про історію походження і використання хусток в Україні, а також провели майстер-клас, демонструючи техніки їх зав’язування у різних регіонах.

Зауважимо, що День української хустки почали відзначати лише у 2019-му році. Ініціатива, яка була започаткована у Вінниці, була підтримана і нині має продовження. По всій країні та за кордоном 7 грудня  проводять тематичні заходи, одягають хустки, роблять світлини і постять у соцмережах із хештегом #УкраїнськаХустка. Цей день обрали не випадково, адже також мають і головне жіноче свято – Катерини.

У Поліському національному університеті День української хустки проходить вперше. У попередні роки  до різних свят Тетяна Котова демонструвала свої вишиванки та вишиті рушники. Нині ж разом з однодумцями вирішила  підтримати неофіційне державне свято і провести виставку хусток. 

«Хустка для українців так само традиційна як і вишиванка. З неї починалося життя, адже новонароджену дитину замотували у полотняну хустку. Після смерті жінкам у домовину також клали хустки, а чоловікам хустками оббивали нижню частину віка. Так було у нас на Поліссі, – розповідає Тетяна Коткова. – Хустка була дорогим аксесуаром і виконувала одночасно декілька функцій для жінки. Дехто помилково думає, що хустки носили лише жінки, а дівчата ні. Втім, взимку вони використовували саме хустки, ніяких віночків стрічок. Щоправда, техніки пов’язування для жінок і дівчат відрізнялися. Хустка слугувала і головним убором, і аксесуаром. На Поліссі таке, що я ще застала на початку 70-х років минулого століття, носили прості суконні хусточки, тернові хустки, у моїй колекції така є – виробництва 1954-го року. Великі хустки могли собі дозволити не всі. Моя мама купувала собі таку за 40 радянських рублів, коли зарплата за місяць у неї була 70 рублів. Але ця хустка передавалася із покоління в покоління. Простіші хустки одягали на роботу, зав’язували глечики в поле. Були хустки, які надівали під низ і закривали лоб, а поверх – гарну чи велику. Хустка була яскравим аксесуаром на всі народні свята, у церкву теж одягали найкращу, їх берегли. Ми всі говоримо Всесвітній День української хустки, але я вас розчарую, бо в Україні хустки не виготовляли, їх привозили. У 19-20 століттях основними виробниками були Польща й Туреччина. Саме тому, хто їхав у далеку дорогу, особливо чоловіки, отримували замовлення привезти додому звідти хустку. Тернову хустку з нашої колекції, про яку я згадувала раніше, і ще одну, колись привіз покійний дядько моїй бабусі і мамі на подарунок. За допомогою хустки, пов’язуючи її по-різному, можна було змінювати образи. В дитинстві я носила хустки постійно, бо шапки були рідкість, хіба хто вмів в’язати. Потім змінилися часи,  традиції, був якийсь елемент нав’язування високих політичних кабінетів, що хустка – це щось другосортне. Зараз ми уже розуміємо, з якою метою так робилося і які наслідки мало. Є надія, що запровадження Всесвітнього Дня української хустки знову поверне нас до витоків нашої історії, традицій і того, що по-справжньому цінне для вираження національної ідентичності й самобутності». 

Тетяна Коткова поділилася, що хустки у її колекції збирали бабуся та мама, особисто вона придбала лише чотири. Приблизно половину було втрачено після смерті мами у 2003 році, адже їх знищила  або пошкодила міль. Ці шкідники особливо полюбляють шерстяні хустки. Згадує, що мама колись принаймні раз на рік виносили хустки із скрині на двір – розвішувала в затінку, аби не вигоріли і провітрилися.  Коли з літа переходила на зимовий сезон, хустки, які були у використанні, прала. Власне, пранню підлягала кожна хустка, яка одягалася принаймні раз. Таким чином вдавалося уникати шкоди від молі.

Юлія Демусь, фото – Анастасія Залужна

ЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here