Для житомирянки Тетяни Кучерук поштовхом до початку волонтерської діяльності стала публікація у соцмережі, яку побачила навесні минулого року. Зокрема, там йшлося про пошиття білизни для потреб військових на передовій. Багато років тому жінка закінчила курси крою та шиття і зазвичай використовувала ці навики для особистих потреб, втім, цього разу вирішила, що може бути корисною і для захисників.
Першу партію білизни пошила із підодіяльників, які обрала та придбала у магазині секонхенду. Все ретельно випрала, розкроїла і взялася за пошиття. Готові вироби через волонтерів відправились на фронт. Пізніше матеріали почали передавати знайомі. Для білизни, каже волонтерка, використовує лише натуральну тканину. Вироби на резинці та мають різні розміри. За кілька місяців таких пошила вже більше тисячі, а разом з тим ще й носові хустинки, невеличкі рушники та інші потрібні речі.
На цьому не зупинилася і взялася ще й за пошиття подушок, які набиває пір’ям. Все це так само незмінно йде на фронт. Паралельно проводить збір скляної тари для виготовлення тушонок та бляшанок для окопних свічок. Їх кількість також перевалила далеко за тисячу.
«Намагаюся братися за усе, де можу допомогти іншим у такий складний час. Маю під опікою маленького онука, а ще, зважаючи на вік, вже важко знайти якусь роботу, тож фінансово я підтримати не дуже можу, та використовую для цього всі інші можливості. Шию, сушу та фасую сухарики з хліба, роблю такі набори із сухофруктів, горіхів та цукерок, збираю теплі речі, постільне, баночки, тобто все відповідно до запитів, – ділиться Тетяна Кучерук. – Приносять великі рушники, перешиваю їх на кілька менших. Час на шиття переважно є тоді, коли внук у дитячому садку і всі хатні роботи зробила. Можу також щось кудись віднести, забрати. За день виходить пошити 10-15 трусів. Пошитих подушок назбирається близько соті. Все одразу передаю нашим волонтерам місцевим, а вони з іншою допомогою відправляють на ЗСУ. Якось, вперше за вісім місяців повномасштабної війни, допомогу особисто приїздили забирати військовослужбовці. Мої знайомі, які працюють в школі, телефонують і питають, що найбільше потрібно. Приносять тканину, ліки, продукти, консервацію, шкарпетки, майки, футболки. Я й сама, коли потрібно, купую вермішель швидкого приготування, медикаменти. На днях робила вдома ревізію і знайшла рукавиці для армійців, а ще залишки тканини, яку віддала майстриням на плетіння сіток. Робота є постійно. Війна триває і ми маємо не на словах, а на ділі забезпечувати надійний тил для наших оборонців».
Юлія Демусь
