«Є настрій, є фото – публікую», – ділиться Ірина Павленко, яка у березні минулого року створила сторінку в мережі Інстаграм для своєї 85-річної бабусі Раїси Павленко (Колесник) з села Кишин Житомирської області.
Спершу це було більше заради розваги, щоб якось відволіктися від війни, а серед підписників – переважно члени родини. Втім, за кілька місяців аудиторія Раїси значно зросла – за нею слідкують, коментують, надихаються життєвою наснагою, мудрістю, щирістю та позитивом.
Жінка дуже любить фотографуватися, співати, жартувати, доглядати за квітами, читає книжки, порається по господарству, ходить по гриби, розповідає про своїх синів та онуків, знайомить із домашніми улюбленцями, дегустує кулінарні новинки, бере участь у благодійних заходах, демонструє архівні світлини.
«На сторінці абсолютно нічого особливого – все як є насправді. Це сторінка нашого настрою і нашого життя, – веде далі Ірина. – Щоправда, туди потрапляє лише половина того, що відбувається, бо потрібно займатися постійно: вигадувати, знімати, монтувати, працювати з аудиторією, планувати і працювати над цим, а у нас все добровільно та за бажанням. Звісно, Рая б могла сфоткатися в леопардовому светрі, підвести підсумки року, провесли прямий ефір чи Giveaway, але немає мети бути в тренді і набирати підписників за рахунок цього. Сторінка в інстаграмі – це як сімейний щоденник життя Раї. Багато її фото зберігалися на різних телефонах, а в тут вони просто зібрані в одному місці і не треба довго шукати. Рая любить увагу. Коли я зачитую коментарі, які їй адресують, чи повідомлення, або просто кажу, що ось стільки тисяч переглядів у відео за її участю, вона розпливається в посмішці, «цвіте і пахне», бажає всім «щастя, здоров’я, щоб дожили до її років і щоб ходили». Ще раз наголошу, що у нас нема планувань, дедлайнів, тобто здебільшого експромт. Буває, що тижнями можу не заходити на сторінку і нічого не публікувати, а буває влаштовуємо тематичні фотосесії. Коли на День прапора і на День Незалежності я була в Києві, то просила маму сфотографувати Раїсу з нашим жовто-блакитним прапором. Та мама пішла далі і зробила світлини ще й з калиною, які я також використала. Часом мама кидає фото Раї у сімейний чат, то вони паралельно з’являються і в інстаграмі. Коли я в селі, то Рая сама приходить і каже, щоб я бігом сфотографувала її біля вазона, який цвіте, біля квітів, у саду, з котиками, собачками, урожаєм. Все виключно з першого дубля, а якщо щось і не вдалося, то це ж життя. Нам не потрібно все ідеально, нам потрібно справжнє».
Ірина Павленко – внучка Раїси і за сумісництвом менеджер сторінки @raya_beliy_lebed, якою займається у вільний від основної роботи та особистих справ час. Скільки годин витрачає на контент – не рахує. Пригадує, що ідея зі сторінкою виникла ще на початку повномасштабного вторгнення, коли вся велика родина збиралася за одним столом і традиційно, за сніданками, обідами та вечерями, лунали жарти Раїси. Тоді це неабияк піднімало всім настрій. Якось почали розвивати думку, що це могло б бути опубліковане в інтернеті. Вже ввечері дівчина зареєструвала сторінку, яку почали фоловити користувачі з найближчого кола, односельці, друзі внучок, сусідські діти.
«Це все робилося, щоб трохи відволіктися від теми війни, сліз, болю, бо психіка вже просто не вивозила. У моєму телефоні було достатньо Раїних фото, відео. Я б сказала, що їх мала навіть більше ніж своїх. Попередньо контент призначався для знайомих та рідних, але я не робила сторінку приватною. Після відео, де Раїса куштує ікру, що потрапило у рекомендації та набрало десятки тисяч переглядів, підписуватися почали взагалі незнайомі люди з різних куточків України та навіть за кордону, – пояснює Ірина. – Світлини та відео перші кілька місяців супроводжували дописи англійською мовою, оскільки я поєднувала цікаве з корисним і практикувала свою англійську. Зараз пишу по-різному. Також влаштовую інтератктиви, опитування, пропоную підписникам написати свій варіант того чи іншого предмета або знаряддя, яке використовує Раїса і як це зветься у їх регіоні. Я не можу сказати, яке фото чи відео зі сторінки улюблене, для мене вони всі особливі, адже це гарні спогади, враження, незмінно гарний настрій і стільки сміху. Все обожнюю і переглядаю десятки разів. І сторізи смішні, я їх всі теж люблю, бо я Раю люблю. І кожен допис/Reels завжди робиться з максимально позитивними емоціями. Це все заслуга Раїси, вона неймовірна».
Наразі Раїсі – 85 років. Все життя вона працювала в Кишинському колгоспі. За спеціальністю – маляр-штукатур. Навчалася в гірсько-промисловому училищі в м. Алчевськ на Луганщині. Завжди мала чимале господарство – свині, корова чи навіть дві, молоко від яких здавала, коник Орлик, кури, коти, собаки, городи. Нині є лише курочки і пес Джо. Рая раніше дуже любила пасти корів, збирати гриби, ягоди-чорниці і потім їх здавати. За словами рідних, вона – життєрадісна, любить жартувати, легка на підйом, бере участь в домашніх активностях (конкурсах), чесна, порядна, впевнена в собі, не зациклюється на побутових дрібницях, слідкує за новинами, її турбують більш глобальні питання. Бабуся пережила Другу світову і досі пам’ятає як із сім’єю жили в підвалі, а у їхньому домі перебували німці. Вона з тих, хто все життя говорить «щоб не було війни» і понад усе бажає, щоб у сучасній війні якомога швидше настала перемога України та повернувся мирі спокій на українські землі.
Юлія Демусь
