Максим Дєньгін – вчитель з Ізюму, який у травні минулого року через війну разом з родиною переїхав у Житомир і вже звідси продовжив свою волонтерську діяльність.
Зокрема, у співпраці з командою ГО «Добро ХАБ» допомагав забезпечувати гаджетами дітей з деокупованих території Харківщини, а влітку 2023-го за 11 днів проїхав майже 1000 км велосипедом, щоб зібрати 100 тисяч гривень для ЗСУ.
Нині Максим продовжує вчительську роботу, але дистанційно – викладає географію в ліцеї №6 (м.Ізюм), є класним керівником у 10 класу.
Поруч з цим знаходить час для ще однієї своєї улюбленої справи – їздить у веломандрівки на околиці Житомира чи по області, знімає все на відео та публікує ролики на ютуб-каналі «Velogeograf». Розповідає, що канал завів ще чотири роки тому, коли жив у рідному Ізюмі і де в квітні 2021 року разом з однодумцями-велосипедистами створили велоклуб «Друзі», що був представлений у соцмережах і в тому числі увесь велоконтент виставляли і в ютубі. З того часу і донині Максим залишається головою велоклубу, але загалом діяльність спільноти через повномасштабне вторгнення росіян поки поставлена на паузу. Чоловік сподівається, що з часом всі знову зможуть повернутися в Ізюм, продовжити реалізовувати задумане, організовувати тематичні заходи тощо.
Поки ж Максим і як велосипедист, і як географ, активно вивчає Житомирщину. Кожну поїздку намагається спланувати таким чином, аби не лише цікаво провести час в дорозі, побачити нове, але й відзняти щось корисне і пізнавальне для своїх учнів та всіх тих, хто підписаний на нього в Інстаграм, Фейсбук чи переглядає відео на каналі.
У його велоблозі, з-поміж іншого, можна подивитися про благодійний заїзд у червні цього року – як долав маршрут, знайомився з новими містами і місцями, якою його зустрічала Харківщина та зруйновані вулиці Ізюму, ін. Нині ж багато розповідає про свої житомирські пригоди – як їздив в ліс по гриби, завітав до маєтку Терещенків у Денишах або блакитних озер, вирушив у історико-краєзнавчу експедицію в пошуках спадщини німецьких колоністів – і все це на велосипеді, який придбав у 2021 році. Його до речі, вдалося забрати з собою з Ізюма. На ньому встиг трохи наїздити перед війною – до кума в Сватівський район на Луганщині, у Слов’янськ та Святогірськ. Саме цей транспортний засіб допомагав збирати кошти для військових.
А починалося все у 2016 році, коли після навчання в університеті повернувся в Ізюм, зайнявся громадською діяльністю і познайомився з багатьма велосипедистами. Власного велосипеда тоді не мав, а придбати можливості не було, тож реанімував дідову «Україну» і вже з нею вирушив у велопоходи на 50 і 80 км. Через рік друг, а зараз вже кум, подарував Максиму на весілля, спортивний велосипед, на якому той проїхав свої перші 100 км. Проте через два роки велосипед вкрали прямо з вчительської, тому довелося купувати новий, яким накрутив 10 000 км і він прослужив аж до 3 березня 2022 року, але теж був викрадений: «чи то місцевими, чи то росіянами», – розводить руками Дєньгін.
Попри чималий велодосвід, у Житомирі Максим переважно користується громадським транспортом, адже не звик їздити у такому жвавому графіку. Натомість велосипед використовує більше для відпочинку й дозвілля. Може після уроків сісти і поїхати у визначеному напрямку, формуючи маршрут вже в процесі, або ж гуглить цікаві локації, обдумує все завчасно і лише тоді вирушає. Буває по-різному, але все, що потрапляє на відео і в подальшому на ютуб-канал – чиста імпровізація, жодних сценаріїв чи заготовок нема.
«Під час звичайних покатух, велоподорожей відкриваю для себе нові горизонти, нові дороги, нові ландшафти. Я відкриваю для себе Україну. Мені, як географу, то дуже цікаво, адже сприймаю оточуючий світ по-особливому, по-географічному, – з посмішкою пояснює 31-річний Максим Дєньгін. – І катаюсь в першу чергу для себе, результатом таких покатух і є відео та фото, якими ділюсь зі своїми учнями, друзями, підписниками і мотивую так само кататись і захоплюватись своїми подорожами. Ютуб для мене – як безкоштовний відеоархів моїх велосипедних пригод: завжди приємно відкрити відео, які були створені до 24 лютого і пригадати ті всі покатухи».
Юлія Демусь
