17 березня СБУ оприлюднила чергову плівку із записом дзвінка окупанта матері. Той скаржився на нелюдські умови війни, бо їхнє командування тікає, хто куди бачить і лишає їх без харчів, лише з водою та з залишками сухих пайків.
Російський солдат зі страхом розповідає про те, що їх кидають, як живе м’ясо, а українські військові їх поступово знищують.
«Нас зовсім кинуло наше керівництво, воно відступило. Мене перевели в іншу бригаду. Ми їхали на Уралі, я в кабіні сидів, хлопці, які їхали позаду, всі мертві. Вчора в прямому бою мене ледь не вбили. Нас у кільце брали вже три рази, ми ледь вирвалися. З харчів вчора самі води набрали, тільки вода, хлопці шукають якісь сухі пайки», – говорить матері окупант.
Медичну допомогу окупантам теж не надають, вони мають воювати, аж поки не загинуть.
«Можеш навіть не підходить. Кажу: мені голова кружиться. А він: часу немає! Ти ходиш, так що іди бери автомат і знову іди в бій».
Окупанти в Україні втрачають віру в командирів, у свою армію та в керівництво РФ. Розуміють, що вони нікому не потрібні й кинуті напризволяще.
