Медичний фронт: хірург розповів, як у житомирській лікарні рятували українських військових і орків. ВІДЕО

788
0

Обласна клінічна лікарня з перших днів війни працювала на повну. Сюди привозили по 18-30 поранених військових за добу. Лікувати навіть тут і окупантів, яких навіть охороняли від медперсоналу закладу. Медики буквально жили у лікарні, не маючи часу навіть поїсти.

До дня медика, що 19 червня, Перший житомирський поспілкувався з тими, хто служить на «медичному фронті».

Завідувач хірургічним відділенням обласної лікарні Віктор Перепелиця розповів, що попри війну, кожного дня проходять різні операції – від найпростіших до найважчих.

«Хірургічне відділення є центром по надання медичної допомоги в області з патологією  підшлункової залози та будь-яких інших органів черевної порожнини. Виконуються різноманітні оперативні втручання. Мені не вистачить пальців рук і ніг, аби порахувати весь перелік зроблених операцій. Адже, оперативні втручання різні, починаючи від банального «апендициту» і закінчуючи великими операціями на підшлунковій залозі».

Хірург і досі не може забути той страшний день, коли літаки та ракети окупантів почали бомбити Озерне. З 24-лютого до лікарні почали привозити по 18-30 поранених військових.

«Вранці 24 лютого десь о 5:00 вийшов на балкон і почув гучні вибухи зі сторони Озерного. Зрозумів, що почалася війна. Того ж дня вже о 7:00 зібралася адміністрація лікарні й завідуючі. Ми досить швидко організували роботу хірургічної служби. У нас  чергувало по 8 бригад хірургів. Були такі дні, коли до нас привозили по 18 – 20 – 30 поранених за добу. Пам’ятаю, ще у 90-ті роки стикався з різними поранення здебільшого з ножовими, кульових було менше. Тому і знання в сфері військової медицини – менші. Ми перечитали масу медичної літератури, щоб лікувати поранених більш професійно. Частіше привозили військових з мінно-вибуховими травмами», – згадує лікар.

Наші військові не думали про себе, а тільки про своїх побратимів. Навіть, коли лежали в обласній лікарні просили, щоб рятували важчих поранених.

«Взагалі військові дуже не люблять розповідати: де, що коли і як? Я пам’ятаю: привезли  6 чи 8 поранених військових пацієнтів, і вони кажуть, що спочатку беріть важких, а вже потім нас. Це викликає величезну повагу до них», – з гордістю розповідає заввіділенням.

Найважче лікарям за весь період війни було надавати допомогу окупантам. Звісно, персонал намагався тримати себе в руках, але надавати допомогу тим, хто вбиває земляків, наших військових, родичів чи друзів – важко.

«Був період, що лежали у нас орки. Вони були під охороною. Адже наш персонал дуже хотів їм «подякувати». Проте надали допомогу їм, точно так само, як  і мирним людям чи нашим військовим. Така наша робота. До війни ми рідко стикалися з пораннями на полі болю, проте зараз набули більше досвіду та згуртувалися як нація», – розповів Віктор Перепелиця.

Медична директорка з лікувальної роботи Наталія Герасимчук говорить, що лікарня була готова до війни. І вони працювали як єдиний цілий колектив.

«Ми звикли працювати постійно. У нас кожен день, як на передовій. Працювали під час сирен, надали невідкладну допомогу. На 90% лікарня була забезпечена. Ми просто працювали. Віддаємся у своїй праці на 100%. Були періоди, коли наш персонал практично жив у лікарні. Звісно, були певні труднощі, але ми вистояли і працюємо далі на благо людям», – розповіла директорка.

Завідувач хірургічним відділенням додав, що він гордий за такий колектив. І всі як один вірять у перемогу України.

«Я гордий тим, що очолюю хірургічне відділення і працюю в такій лікарні, де на час війни всі об’єдналися. Особливо це відчув, коли ми були під столицею. Буквально вчора чи позавчора слухав пана Арестовича, який казав, що нам потрібна зброя. Так само і я бажаю: миру та перемоги».

ЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here