Сильніше за травми: військовий з Коростеня втратив руку на війні й прямо в лікарні одружився

Сергію – 22 роки. Він з Коростеня. Вже у 20 років військовий пішов служити в ЗСУ. Після 24-лютого продовжив захищати державу. Під час звільнення одного із населених пунктів – захисникові відірвало руку. Травма не зламала хлопцеві життя. Прямо в столичній лікарні військовий одружився з коханою дівчиною. 

Про це пише видання Високий Замок.

Його кохана дружина Юлія з Харкова. Познайомилися з Сергієм у мобільній грі.

Ми з Сергієм грали у мобільну гру. На нього випав рандомний вибір (усміхається. — Авт.).Три роки розмовляли лише про гру. А потім почали трішки більше спілкуватися. Я на­віть не помітила, як усе закрутилося… Рік тому зу­стрілися вперше. Сергій вже тоді служив в армії. Його на кілька днів командир відпустив у Крама­торськ, і я до нього приїхала з Харкова. Вперше проходила блокпост. Переживала, щоб мене про­пустили… Пізніше ми з Сергієм час від часу бачи­лися, але переважно спілкувалися телефоном та через соцмережі,- говорить дівчина. 

Хлопець виріс у багатодітній сім’ї. Його основна мрія – стати військовим. Хлопець ним і став у 20 років вступив до 72-ї бригади.

“Я з багатодітної родини. Нас восьмеро у сім’ї. У нього чотири сестри і три брати. Він — найстарший.Мама все життя виховує дітей, а батько колись працював начальником охорони в банку, а потім відкрив цех, у якому виготовляв ме­блі. Я у 20 років підписав контракт із ЗСУ та вступив на службу до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Мріяв бути військовим, хоча у моїй родині військових більше немає. До служби в зоні ООС потрохи звикав, загартовувався. Щоправда, у повномасштабний наступ росіян не вірив”, – розповідає Сергій.

Хлопця перевели до Луганської області. Там він з побратимами йшов у контрнаступ. Бої були дуже важкі. Ворогів було багато та активно працювала ворожа артилерія. Сергій прокинувся вже без руки. 

Поранення я отримав в районі Попасної Лу­ганської області, 29 травня, — веде далі Сергій.У нас було завдання, ми йшли в контрнаступ. Ворог намагався взяти нас у кільце. Їх було надто бага­то, — і авіація, і артилерія… Прилетіло й мені. Міна впала ззаду, під ноги. Мені ще пощастило, якби міна була потужнішою, то мене би навіть не зна­йшли… Відчув, що все тіло заніміло, а найбільше — рука. Обернувся і побачив, що руки немає. Вже не міг нічого зробити, просто лежав і чекав. Повз проїжджала машина ЗСУ. Один із військовослуж­бовців мене побачив… Тільки тоді я розслабився і знепритомнів. Прокинувся наступного дня в лі­карні у Бахмуті, мені зробили операцію. Потім пе­ревезли у лікарню в Дніпрі. Звідти — до Києва”, – згадує захисник. 

Наразі Сергій вже обрав протез.

 Мені запропонували протези на вибір. Той, що я обрав, коштує близько 40 тисяч євро. У ньо­му є 14 варіантів руху. Можна налаштувати, як бу­дуть згинатися пальці. Ним можна показувати жести, стискати руку у кулак. Протез уже виготов­ляють, має бути готовий через 2−3 тижні. Зараз ще проходжу реабілітацію лівої руки і лівої ноги. На лівій руці – нерви перебиті, треба працювати над рукою. Протеза бракує, але одягатися вже на­вчився. Налаштував себе так, що житиму повно­цінним життям”, – додає військовий. 

Юлію не злякала травма хлопця. Вона не кинула його, а тільки підтримувала. 

“Товариш купив Сергію телефон, ми зідзвони­лися. А через кілька днів я приїхала до нього у лі­карню. Весілля ми планували ще раніше, але ду­мали зробити його після війни. Але я вирішила, що саме зараз час нагадати, що я не змінила сво­го рішення. Тому запропонувала Сергію одружи­тися тепер. Ми розписалися у київській лікарні (я оформила усі документи в РАЦСі). Нам товари­ші подарували обручки. Утім, повноцінне весілля плануємо зробити вже наступного року”, – говорить дівчина.