У родині житомирянки Галини Фесюк сміття вдома сортують уже багато років, але з перервами. Деякий час, зізнається жінка, знадобився для того, аби переконати у такій необхідності усіх членів сім’ї, а також випрацювати корисну звичку. Сортування побутового сміття – це не стільки про фінансову складову, хоча і вона присутня, як про виховання екологічної свідомості у дорослих та наслідування у дітей. Все те, що могло потрапити на загальне сміттєзвалище, фактично отримує шанс на так зване «друге життя», коли відправляється у пункти збору вторинної сировини і далі йде на повторну переробку.
«Це свого роду виховний процес. Діти все поглинають. Загалом я мрію мінімізувати купівлю «сміття». До прикладу, вже давно користуюсь еко-торбинками для овочів, маємо багаторазові еко-сумки і майже ніколи не купуємо пластикові пакети. Хочу прямувати до «ZeroWaste», але то все поки в планах», – констатує житомирянка.
Днями Галина із сином здала чергову партію склотари, макулатури і ПЕТ-пляшок. Пункт збору знаходиться неподалік від їх дому. Виручені кошти додала до загальної суми, яку збирали з червня. Вийшло 500 гривень і їх одразу відправила волонтерці Юлії Толмачовій. До речі, з початку повномасштабної війни, коли житомирянка тимчасово виїхала за кордоном – у Німеччину, проводила благодійний продаж україномовних книжок, а виручені кошти так само направляла на допомогу ЗСУ – купувала і передавала волонтерці дрони для військових на фронт.
Власне, до сортування сміття Галина Фесюк призвичаїлася у тій таки Німеччині, але ще в 2006 році, коли мала там нагоду жити і навчатися. Додає, що тоді зрозуміла: у сортуванні нічого страшного і складного нема. Був намір продовжити робити це і після повернення додому, але усвідомлення того, що врешті це всеодно потрапить у загальний смітник, не мотивувало. Остаточним поштовхом до дії став той факт, що на «Малинському ринку», який знаходився поруч з домом Галини, побачила облаштований пункт збору вторсировини.
Читайте також: Де та за скільки у Житомирі можна здати макулатуру, склотару, ПЕТ-пляшки.
«Бажання сортувати було ще раніше, але виникали певні обмеження по можливостях, та коли відкрила для себе пункт збору, вирішила для себе остаточно: час настав. Домашні мене спочатку не дуже підтримували. Вважали, що наша ініціатива глобально нічого не змінить – лише забиратиме час. Приблизно рік мого «примусу» до родини, наполягань і пояснень дозволив нам назбирати і здати на 800 гривень. За ці перші кошти купили пластиковий контейнер для сміття. Власне, з тих пір всі вже повністю підтримували ідею, адже зрозуміли, що це не лише екологічно, але й вигідно. Хоча, особисто мене вигода не дуже стимулює, це більше як приємний бонус, – пояснює Галина Фесюк. – Коли почалася повномасштабна війна, ми з дітьми виїхали на більш безпечну територію – у Німеччину, а чоловік сортування закинув, бо не мав ні часу, ні особливого бажання. Для мене після повернення було важливо знову відновити сортування, тим паче навіть пункт збору за цей час не припинив працювати ні на день. Зараз ми сортуємо папір, пластик та скло. На кухні для цього є міні-контейнер на три відділення. Коли він наповнюється – виносимо в гараж. Найскладніше, на мою думку, у сортуванні – це наявність місця, куди це можна складати на певний час, а також транспортного засобу, аби все одночасно завезти й здати, бо по одному пакетику носити не будеш. Я приблизно раз на три місяці вивожу відсортоване сміття і здаю. А ще ми вже маємо компостну яму».
Юлія Демусь
