Майже 70 років тому, в липні 1943-го, фашистські загарбники після нелюдських катувань розстріляли на подвір’ї садиби партизанську родину Макаренків, глава якої Адам Семенович був відомою людиною в селищі Брусилів на Житомирщині. Після війни його рідний брат спорудив на могилі скромний пам’ятник жертвам цієї трагедії, і дорога до нього ніколи не заростала споришем.
Про це пише Урядовий кур’єр.
8 вересня 2012 року («Урядовий кур’єр» №162, «Героїзм опинився за парканом») газета надрукувала лист Лариси Адамівни Макаренко, яка розповіла, що, приїхавши до Брусилова, не змогла поклонитися дорогій могилі своїх рідних: її просто не пропустила господиня новітнього обійстя.
Як з’ясувалося, селищна рада віддала земельну ділянку, на якій розстріляли партизанів і де понад півстоліття стояв пам’ятник загиблим, під приватизацію громадянці Загородній Н. О., і та, навіть не дочекавшись приватизаційних документів, встановила довкруж огорожу. У відповідь на запитання, як же бути з могилою, літня жінка, учасник війни почула брутальне: «Забирайте свої кістки звідсіля — це тепер наша земля!»
У коментарі до згаданого листа редакція просила вважати матеріал офіційним запитом до голови Житомирської облдержадміністрації та обласної ради, Брусилівської райдержадміністрації та селищної ради і пообіцяла тримати проблему законності приватизації місця розстрілу й поховання героїв-підпільників на своєму контролі.
Уважно вислухавши аргументи членів сім’ї Макаренків, яким вдалося врятуватися і дожити до наших днів, та поборниці відновлення справедливості Олени Нестерівни Кирилюк, прокурор Брусилівського району Валентин Фіногенов подав до суду позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та конфіскацію згаданої вище земельної ділянки, на якій ще 1947-го встановлено пам’ятник на місці розстрілу героїв-партизанів.
Торік 24 жовтня Брусилівський районний суд задовольнив згаданий позов, визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд, про які йшлося вище, і ухвалив конфіскувати земельну ділянку в Загородньої Н. О. як таку, що не підлягає приватизації, й повернути її до комунальної власності.
Та, вочевидь, рішення судів не мають законної сили на окремих територіях Житомирщини. З огляду на це Брусилівський селищний голова вирішив зробити хід конем: знову вдався до випробуваної методики окозамилювання й тяганини. Для цього він придумав оригінальне завдання: надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо (цитуємо) «відведення земельної ділянки площею 0,04 га для обслуговування пам’ятки — братська могила».
«Навіщо ж малювати на папері те, що існувало в натурі впродовж майже 70 років?» — запитаєте ви. Виявляється, як кажуть поліщуки, щоб пройти через болото і не замочити ніг. Завітавши до селищної ради, аби побачити той новий план, 85-річна Лариса Адамівна Макаренко почула: «Тільки закінчиться дощ (?!), комісія піде на місце, щоб позначити, де могила на акті приватизації».
У черговому листі до прокурора Брусилівського району учасниця Великої Вітчизняної Л. А. Макаренко повідомляє, що рішення суду не виконується, підходу до могили, як і раніше, заважає так звана «бесідка» гр. Загородньої Н. О., а офіційне відчуження згаданого вузенького проходу сусідньою приватною ділянкою не узаконене. Більше того, торік наприкінці грудня, за словами Лариси Адамівни, селищна рада з невідомих причин зрізала навіть металеву огорожу довкруг могили, встановлену багато років тому.
Відповідаючи на запит Л. А. Макаренко, 21 січня 2013 року селищний голова В. Захарченко, вкотре грубо ігноруючи чинне законодавство та рішення суду, знову розігрує чиновницьку комедію, мовляв, щоб знести будівлі (незаконно встановлені. — Авт.), які заважають пройти до пам’ятника, в бюджеті не передбачені кошти. Хоч і так усім зрозуміло: йому та іншим депутатам, винним у цій безглуздій тяганині на ім’я знущання над Пам’яттю, просто бракує совісті й честі.
