Житомирянка Надія Павлик активно відстоює права людей в реальному та віртуальному світі. Вважає, що будь-яку ненависть подолати можна лише любов’ю, а найвища цінність – це людина.
Нині вона – національний координатор європейської кампанії «No Hate Speech Movement» в Україні, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстерності ЖДУ ім. І.Франка.
Як і кожен з нас багато часу Павлик проводить в інтернеті, але робить це задля того, аби досліджувати так звану "мову ненависті" користувачів.
Під власними іменами та прізвищами чи під вигаданими ніками щоденно мільйони людей спілкуються між собою, коментують новини, висловлюють та відстоюють свою думку, нехтуюючи елементарними правилами. Усе, що мало хто наважиться сказати одне одному особисто при зустрічі, інтернет дозволяє поширювати буквально зі швидкістю думки.
При цьому, по ту сторону монітора трапляються дуже різні люди і для когось вислів незнайомої людини може бути дійсно неприємним та болючим.
"Через ситуацію на Сході у мережі активізувалася велика кількість проплачених користувачів, тролів, які заходять на певні сайти чи сторінки і пишуть коментарі згідно із завданням. Зрозуміло, що там багато негативу, який кожен сприймає по-різному, – відзначає Павлик. – Хтось просто перечитує і далі продовжує займатися справи, а хтось береться писати відповіді, зав’язується суперечка. Я раджу взагалі не реагувати на такі пости і не витрачати часу та нервів. Це інформаційна війна. Крім цього, вам здається, що ви доводите свою думку, відстоюєте ідею, а насправді просто збільшуєте кількість переглядів матеріалу, виводите в топ, коли бачити його можуть ще більше людей. Це один із способів підвищити рейтинг сайту із суперечливими статтями та образливими постами, а ви цьому несвідомо сприяєте".
Павлик констатує, що у таких переписках марно виправдовуватися, адже ваша думка нікому не цікава і лише розігрівається інтерес до певної теми. Інколи редактори порталів вже у сам загаловок виносять слова, які "чіпляють". Приміром, до певної людини чи групи осіб застосовують якісь загальні стереотипи або ж усіх рівняють під одну лінійку. Наразі використовують терміни "Даунбас", "Лугандон" задля приниження усього населення, що знаходиться у цих регіонах, підконтрольних терористам. При цьому зловживати такими словами можуть навіть ЗМІ, хоча це явне порушення і ніхто не давав права так називати усіх, без жодних на це підстав.
Надія Павлик демонструє десятки скрінів із коментарями на різних сайтах, всюди велика кількість образ та факти розпалювання національної ворожнечі. Пояснює, що в міліції існує спеціальний підрозділ, який би міг займатися вирішенянм цієї проблеми, але поки там більше зосередженні на розкритті економічних кіберзлочинів.
"Слово – це теж зброя. Кожен може виступити в ролі так званого терориста, бо ніхто завчасно не може передбачити наслідки своєї агресії в інтернеті, – продовжує співрозмовниця. – Можливі випадки депресії, самогубств. В більшій мірі це стосується дітей, бо вони не здатні ділити життя на реальне та в мережі. Мова ненависті завжди передбачає існування насильника та жертви. Особливість людської психології в тому, що ми не можемо пройти повз ці пости та коментарі, але краще не реагувати на них взагалі".
Не варто забувати, що негативні речі дуже часто пишуть ті, хто мають неадекватну самооцінку. Такі люди нереалізовані в емоційних стосунках і мають потребу принижувати, вони налякані і не знають, що можуть робити ще і таким чином привертають до себе увагу принаймні в мережі.
Юлія ДЕМУСЬ
