У липні наступного року відзначатиметься 70-річниця однієї з найтрагічніших сторінок в історії України – Копищенської трагедії.
13 липня 1943 року трагічною сторінкою у біографію далекого поліського села Копище.
Копище розділило гірку долю чехословацького Лідіце і французького Орадура, білоруської Хатині і югославського Крагуєваця, українських Кортелісів та багатьох інших сіл.
Тільки в Олевському районі було повністю або частково спалено двадцять три села.
У них загинуло 2887 мирних жителів.
Голова Олевської РДА Андрій Дяченко звернувся до голови обласної ради та депутатів, щоб створити робочу групу по підготовці пам’ятних заходів в складі депутатів обласної ради та представників управлінь обласної державної адміністрації.
«Дорога до села Копище — то дорога спалених сіл, доро¬га нашої вогненної пам’яті про події більш як 60-річної давно¬сті. Село Майдан-Копищанський, розташоване на відстані семи кілометрів від Копищ, яке зазнало під час Великої Вітчизняної війни найбільших знущань від гітлерівців і найбільших втрат. Палили село фашистські нелюди двічі», – наголосив Дяченко.
Найбільшою за масштабами, жорстокістю та кровопролиттям була трагедія в селі Копище. Тут налічувалося 570 дворів, проживало біля 3 тисяч чоловік.
Німці прагнули заманити жителів у село, гарантуючи безпеку, обіцяючи ще й видати товари першої необхідності. Люди повернулися, і окупанти оточили село.
Як свідчать німецькі документи, фашисти поставили за мету знищити його дотла, із живих не залишити жодного свідка.
Керував операцією під кодовою назвою „Пані Хельга”(„Княгиня Ольга”) заступник гауптштурмфюрера Гюнфхер.
