Home Місто ”Побачивши мій протез, діти називають мене Робокопом”. – житомирянин Швецов

\”Побачивши мій протез, діти називають мене Робокопом\”. – житомирянин Швецов

207

Команда Viva! та ТСН представляє благодійний проект «Viva! Переможці».  Одним із учасників проекту став 30-річний житомирянин Олександр Швецов. Служив у 30-й Новоград-Волинській окремій механізованій бригаді. Автомеханік, мобілізований.

Опинившись на лікарняному ліжку, Олександру довелося провести із собою справжній післявоєнний бій. Спочатку хлопець ніяк не погоджувався навіть дивитися на протези, але поборовши в собі страхи, знайшов сили ще й для інших сміливців, як він, зневірених хлопців, щоб допомогти та підбадьорити.

– Розкажи, як ти потрапив у зону АТО?

Та все банально. Виникли деякі сімейні проблеми, і ми вирішили продавати квартиру, аби зробити прибудову біля будинку матері. А для того, щоб продати квартиру, потрібна довідка з військкомату. Приходжу по неї, а мені кажуть: «Зараз така ситуація в країні, що треба йти воювати на Схід». Я й пішов. Мене призвали в середині березня 2015-го – спочатку відправили на навчання в Новоград-Волинський, потім на полігон у Миколаївську область, де вчили стріляти з різного виду зброї. А через місяць відправили на Луганщину.

– Де ти отримав поранення?

Все відбулося в середині липня минулого року, в селі Весела Гора Луганської області. Вночі нас «градами» обстріляли, тому вранці вирішили перебазуватися. Коли приїхали на нове місце, на нас раптом з трьох сторін обрушився шквал вогню. Таке враження, що потрапили в засідку. Коли мене поранили, гвинтокрилом відправили до Харкова, а потім в київський військовий госпіталь.

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

– Що відчув, дізнавшись, що втратив ногу?

Коли отямився в харківській лікарні, виявилося, що з моменту поранення пройшло вже чотири дні, а я думав, що прокинувся всього через кілька годин. До мене в палату зайшов лікар, пояснив усе, сказав, що спеціально збирався консиліум лікарів, на якому було вирішено ампутувати ліву ногу, бо моє життя висіло на волосок від смерті. Потім мама зайшла в палату, і ми з нею хвилин сорок проплакали.

Осколками була пошкоджена і друга нога, але її, на щастя, вдалося врятувати. Уже в Києві мені намагалися поставити імплантати в ногу, але вони не прижилися.

– Скільки тобі довелося пережити операцій?

Ой, чесно, не пам’ятаю, десь десятків зо два. Але я все одно дуже вдячний лікарям, що вони зуміли врятувати мою праву ногу. Звісно, спочатку було дуже важко, боровся сам із собою, не хотів ні з ким розмовляти, нікого бачити. А потім познайомився в київському госпіталі з дуже хорошими людьми, які їхали з усієї України, щоб нам допомогти. Вони мене і витягли з депресії, можна сказати. Хто розмовами психологічно допоміг, хто фруктами, а хто по-іншому розрадив – домашнє олів’є приніс, що теж дуже приємно (сміється).

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

– Важко було проходити курс реабілітації, звикати до протезу?

Спочатку я думав, що це не моє – ходити на протезах, навіть відмовлявся. А потім із допомогою волонтерів нас відправили до Австрії в школу ходьби. Там мене і поставили на ноги, навчили правильно ходити. Ось уже близько півроку, як я ходжу на протезі, і з кожним днем у мене все краще і краще виходить. Я навіть у соцмережі ролик виклав, щоб похвалитися своїми успіхами. Вдома бігову доріжку поставив.

– Помічаєш, що люди звертають на тебе увагу?

Я себе відчуваю такою ж повноцінною людиною, як і всі, і не звертаю уваги на те, як на мене дивляться інші. Хіба що діти, буває, не можуть стримати свого здивування. Побачивши мій протез, називають Робокопом (герой однойменного американського фільму, людина-робот.– Ред.)

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

– Чи знайшов себе після того, як повернувся з війни?

Я тепер голова Асоціації ветеранів АТО в Житомирській області. Ми з хлопцями намагаємося один одному якось допомогти. Є багато хлопців, які безвиїзно сидять вдома. Ми до них приїжджаємо, дивимося, що і як, допомагаємо. Адже чому я погодився брати участь в цьому фотопроекті «Переможці»? Щоб на своєму прикладі показати іншим, що з травмами життя не закінчується – можна продовжувати жити активно, як нормальні здорові люди. Головне, не розкисати і не сумувати. Адже ми живі, а це головне. І все буде у нас добре.

– Ти щасливий?

Думаю, що щасливий. Адже я живий.

Спецвипуск "Viva! Переможці": Олександр Швецов

– Можеш поділитися якимось приємним «післявоєнним» спогадом?

Влітку ми з товаришем з госпіталю Андрієм Забігайлом побували в одному з найбільших парків-атракціонів у Європі, в Пратері. Це у Відні. Ми тоді ще були на інвалідних візках і на більшість атракціонів нас не хотіли пускати, але ми переконали персонал парку, що будемо міцно триматися руками за поручні. В результаті, нас пустили на найвищу гірку в світі – 117 метрів заввишки. Ми з Андрієм розгорнули прапор України!

– Якби можна було час повернути назад, ти б спробував зробити так, щоб уникнути поранення?

Я б перемотав час назад не для того, щоб уберегти ногу або повернутися здоровим, а щоб уберегти хлопців, які загинули в той день, в ту хвилину біля мене. Я пам’ятаю досі їхні погляди і чую їхні крики…


 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here