Home Місто Попри важке поранення, офіцер 95-ї бригади Олександр Чорпіта життя без армії не...

Попри важке поранення, офіцер 95-ї бригади Олександр Чорпіта життя без армії не уявляє

202

Якось у дитинстві, перемикаючи телеканали, Сашко натрапив на художній фільм «В зоні особливої уваги», головні герої якого — десантники.

— Від того, що «витворяли» ці хлопці, аж дух перехоплювало,— посміхається він. — Спостерігаючи за їхніми діями, вирішив: буду десантником!

Батьки лише посміхались, мовляв, доки виростеш, сину, ще не одна мрія полонить твою уяву. Та хлопець не збирався її змінювати: незабаром почав активно займатись спортом, підтягнув шкільні предмети. Але так сталося, що по закінченні десятирічки поїхав не до академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, де готують «крилату піхоту», а до Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Склавши іспити, вступив на факультет військової підготовки, де готували фахівців для інженерних військ. Під час його навчання вже на 4 курсі, факультет перевели до вже згадуваної академії. Коли навчання добігало кінця і постало питання розподілу випускників, попросив направити його «до будь-якої військової частини, незважаючи на місце її дислокації, але аеромобільної». Відміннику навчання пішли назустріч, визначивши місцем подальшої служби 95-ту окрему аеромобільну бригаду.

— Дізнавшись про це, почувався найщасливішою людиною в світі, — посміхається старший лейтенант Олександр Чорпіта.

Командир інженерно-позиційного взводу — перший шабель в офіцерській кар’єрі, на який він став улітку 2013 року. Офіцери-колеги кажуть, що лейтенант у підрозділ приходив першим, а залишав його останнім, весь час проводячи зі своїми підлеглими. А ще Олександр ніколи не соромився звертатися за порадою до старших і більш досвідченіших колег-офіцерів.

Навесні минулого року його взвод відправили у Херсонську область. Там, на кордоні між материковою Україною і півостровом, вони споруджують укриття для особового складу, інші об’єкти, потрібні для відбиття можливого вторгнення російської армії. Через кілька тижнів десантників перекинули в Донецьку область.

На Донбасі разом із бійцями взводу офіцер виїжджав на розмінування, знешкоджував і мінні загородження, і розтяжки, і фугаси, коли від одного необережного чи неправильного руху залежало не лише його життя, а й тих, хто поруч: сапер помиляється лише один раз. Знищували й артилерійські снаряди, міни, які не вибухнули. В такі хвилини старший лейтенант неодноразово згадував добрим словом викладачів, які озброїли його міцними знаннями і практичними навичками, що незабаром стали у пригоді.

— Я виконував буденну роботу, нічим не вирізняючись серед однополчан, — каже він. — Мої побратими щодня ризикували власним життям, несучи службу на блокпостах і потрапляючи під обстріли з «Градів» і «Ураганів», супроводжуючи конвої та проводячи розвідку, а ми, як мовиться, вели «тиху» війну.

Олександр — людина скромна, навіть сором’язлива. Тому промовчав, що завдяки його «тихій війні» було врятоване не одне солдатське життя: адже десятки, сотні мін, поставлених бойовиками на високому професійному рівні, покалічили б, а то й відібрали життя в багатьох бійців, але були знешкоджені саперами.

Одного разу, отримавши наказ, сапери виїхали в район одного з населених пунктів, де належало знищити мінну ділянку, виставлену бойовиками, та поставити протитанкові загородження. Після того, як це завдання було виконане, Чорпіта, щоб не наражати підлеглих зайвий раз на небезпеку, відправив їх у безпечне місце, а сам залишився, щоб привести загородження в бойовий стан. Коли закінчував останні приготування, бойовики відкрили по ньому вогонь. Автоматна черга прошила Олександру ноги, але він відстрілювався та діждався допомоги бійців, які й евакуювали його.

За мужність і героїзм, виявлені під час захисту рідної землі, старший лейтенант Олександр Чорпіта нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Його мужньому десантнику особисто вручив Президент України Петро Порошенко.

Попри важке поранення, офіцер свого життя без армії не уявляє. Хоча наслідки поранення ще довго даватимуть знати про себе, Олександр сповнений оптимізму, віри у краще майбутнє.

— Я підтримую зв’язок зі своїми хлопцями, — говорить він. — І разом з ними мрію про той день, коли очистимо наш Донбас від озброєних покидьків, що зазіхають на нашу землю.

Сергій Зятьєв,

«Військо України»


LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here