Командир 1-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Герой України майор Ігор Герасименко війну розпочав командиром роти. Коли від ворожих куль загинув комбат Герой України Тарас Сенюк, він перебрав керування підрозділом на себе.
— Ігоре, якими для вас були перші дні командування батальйоном?
— Одразу на війні прийняти такий підрозділ — вкрай важко. Проте завдяки злагодженості дій колективу однодумців-професіоналів проблем у мене не виникало. Війна практична і війна теоретична — кардинально відрізняються. В боях ти бачиш все, ніби промацуєш руками. Спочатку був страх, проте згодом з’явилася впевненість у власних силах, у своїх підлеглих, та й бійці почали довіряти своїм командирам. Впевнений, коли є такий підхід — завдання буде успішно виконане на сто відсотків.
— Як змінилося ставлення бійців до війни?
— Якщо новобранець стійко витримує перші сім хвилин бою, то потім для нього все стає звичним. Після вогневих зіткнень люди знають, що потрібно робити і як поводитися. У наступних боях вони працюють майже автоматично. Таких бійців можна пускати у «вільне полювання» для виконання завдань. Їх можна називати «битими вовками». У цьому велика заслуга і командирів взводів та рот.
— А противник? Яка його тактика?
— Наш ворог має сучасне озброєння, починаючи від стрілецької зброї і закінчуючи технікою. Це потрібно визнати. У них є все, щоб вести війну. Нам протистоїть повноцінна армія. Спочатку це були сепаратисти з гвинтівками, а зараз уже ціла армія з озброєнням. Вважаю все ж таки, щоб з ворогом боротися ефективно, його потрібно поважати.
— Ваше ставлення до підлеглих? Яке воно?
— Я вважаю, що моя «Золота Зірка» Героя України — це нагорода всього 1-го батальйону. Її заслужив кожен мій підлеглий. Так сталося, що нагородили батальйон у моїй особі. Поважаю всіх — від першого до останнього бійця. Найбільша радість для мене — коли ми виконуємо бойове завдання і повертаємося навіть без поранених. Саме ці емоції не передати словами.
